Офіцери зібралися навколо стола для засідань у кабінеті, що колись був Чендлеровим. Улаштувавшись біля телефона з гучним зв’язком, Мітч окинув поглядом усіх своїх колег.
— Усім мовчати. Говоритиму я, — попередив він, тицяючи себе пальцем у груди, щоб краще донести до них свою думку.
На телефоні замиготів вогник. Ось воно.
Мітч увімкнув дзвінок на гучномовець і натиснув на кнопку.
— Пане Вілс…
Ґабрієль негайно його перебив:
— Я телефоную, щоб повідомити вам, що на деякий час змінив свою ціль.
Мітч швидко зробив свій хід.
— А яка була стара ціль? — запитав він.
— Замість номера п’ятдесят п’ять я візьму дев’яносто.
Запала короткочасна пауза, всі чекали на додаткову інформацію про те, кого, що, коли або чому, але чоловік більше нічого не сказав; новини були такі ж невиразні, як обличчя за столом.
Мітч порушив мовчання:
— Пане Джонсоне, я мушу попросити вас здатися. Ще не запізно.
— Я вже робив це, інспекторе. Двічі, — нагадав їм зловмисник. — А зараз на мене чекає робота. Якщо ви збираєтеся завадити мені взяти Гіта, є ще безліч інших достойних. — Чіткість його голосу підказувала, що чоловік вірить у те, що каже.
— Ця ваша гра має щось спільне із Біблією? — спитав Мітч.
Чендлера здивувало те, яке нерішуче було його запитання. Замість того щоб заявити про це як про відомий факт, він непевно цікавився — мов школяр, який боїться, що з нього кепкуватимуть.
— З Біблією? Це напрочуд туманна теорія, інспекторе.
Усвідомлюючи, що Мітч втрачає перевагу, Чендлер утрутився в розмову:
— А як щодо якогось зв’язку з вашими батьками? З вашими прийомними батьками, Діною та Джеффрі.
Ендрюс розлючено глипнув на нього, але нічого не сказав. Мовчав і вбивця з іншого боку дроту.
— Пане Джонсон? — перепитав Мітч, прикипівши поглядом прямісінько до Чендлера.
Пролунав зумер. Ґабрієль зник.
Фло порушила тишу.
— Що він мав на увазі, коли сказав, що візьме дев’яносто замість п’ятдесяти п’яти?
Із цим питанням вона зверталася до свого боса. Мітчеві губи поворушилися, наче якісь слова поспішали йому на допомогу, але він не прохопився жодним.
— Це означає, що він перебив, тобто збирається перебити десь цілу купу людей? — перепитала Таня.
— Ще тридцять п’ять людей, — підтвердив її побоювання Лука.
Це число, промовлене вголос, здалося колосальним. Скориставшись браком вказівок від Мітча, Чендлер рішуче взявся до справи:
— Ніку, ми отримували по радіо рапорти про стрілянину чи якісь інші заворушення?
— Нічого, — заперечив констебль.
— Гаразд. Це може значити, що він таки заліг на якійсь із віддалених ферм, неподалік від того місця, де ми його востаннє бачили, — пояснив своїм слухачам сержант.
— Можливо, — погодилася Таня. — Але там ніде немає тридцяти п’яти людей… я сумніваюся, що там набереться тридцять п’ять людей, які хоча б живуть достатньо близько одне від одного.
Його старший констебль мала рацію. Щоб убити тридцятьох п’ятьох людей, Ґабрієлю доведеться помандрувати — і зробити це швидко.
— Може, це блеф? — запитав у колег Чендлер.
— З якою метою? — озвався Мітч. Коли до нього повернувся голос?
— Щоб змусити нас бігати туди-сюди, як безголових півнів.
— Він уже вбив шістьох, сержанте. Це не був блеф. Тож нам слід вважати, що тепер він теж не блефує. — На кімнату знову спустилася тиша.
— Ідеї? — запитав Чендлер.
— Болтони й Істи живуть близько одне до одного, — крикнув від стійки Нік.
— Разом близько десяти людей.
Таня теж приєдналася до розмови:
— Додай ще Карті й матимеш шістнадцять, включно з собаками.
— А як щодо місцевих барів? Клінік? — запропонувала Фло.
— Яких ще клінік? — зневажливо кинув Мітчелл.
Але Таня однаково відповіла:
— Енн Таттл казала мені, що преподобний розмірковував, чи не зібрати йому в церкві вірян для опівнічної молитви.
— Скількох? — перепитав Чендлер.
Таня здвигнула плечима.
— Не знаю. Тридцять чи сорок не стануть чимось надзвичайним, якщо вони налякані тим, що відбувається.
— Варто за ними приглянути? — поцікавилася Фло.
— За всіма варто приглянути, — відгукнувся Мітч. — Ми не можемо не реагувати на таку погрозу.
— А що, як це був такий собі фінт, щоб спекатися нас і отримати нагоду ще раз спробувати вбити Гіта? — припустив Чендлер, згадуючи натовп на вулиці та уявляючи в ньому Ґабрієля, який чекає, поки відділок спорожніє.
— Ми мусимо знешкодити цю загрозу, сержанте.
— А ще ми мусимо захистити нашого ув’язненого.
— І ми це зробимо. Ґабрієль не має шансів сюди вдертися.
Вони накидали план. Перша зупинка — церква, далі — місцеві бари, потім — ферми Карті, Істів та Болтонів. Після цього визначили інші ферми з великою кількістю людей неподалік: Підлабузи Кука, Іззі Чілі, Бабуні Ріслінґ, Мінсі Амаранґи та їхніх родин.
Чендлер зателефонував преподобному Ептону і розбудив його. Священик лягав спати о дев’ятій, а вже було значно пізніше.
Попри своє роздратування він підтвердив, що ідею опівнічної молитви обговорювали, але громадськість вирішила, що безпечніше буде залишатися по домівках. У його церкві нічого не відбувається й не відбуватиметься без його офіційної на те згоди.
Три групи відрядили до місцевих барів, а Мітч телефонував на ферми. Роксана Карті відповіла після другого дзвінка, розгнівавшись, що її відволікають від телевізора. Іззі Чілі проревів у слухавку, що на його фермі не буває непроханих гостей. На інших фермах не відповідали. Попри те що зв’язок там у найкращому разі можна було назвати періодичним, таке мовчання турбувало.
Мітч відправив кілька машин перевірити, як там люди, що не відповіли на телефонні дзвінки, а дорогою зазирнути до церкви, щоб ще раз пересвідчитися, чи все гаразд. Люди групками побігли до машин: це нагадувало гру в музичні стільці[22], в якій ніхто не хотів програвати. Чендлер потягнув Таню і Луку вбік.
— Мені потрібно, щоб ви двоє залишилися тут. Раптом він повернеться за Гітом.
— Я не хочу, — заперечив Лука.
— Ми мусимо забезпечити… — почав Чендлер.
— Констеблю, чому ви досі тут? — увірвав його Мітч, шастаючи конторою і збуджено потираючи великим пальцем пучки.
— Я хочу, щоб Лука залишився тут, — пояснив сержант, — для захисту.
— А я хочу, щоб він був там, — відгукнувся Мітчелл, — для підсилення.
Лука посунув до дверей.
Чендлер глянув на свого нетерплячого молодого колегу, що аж благав не залишати його під замком, як покарану дитину.
— Йди, — дозволив він, зітхаючи.
Повторювати двічі не довелося, і Лука кинувся вперед, щоб приєднатися до Фло. Чендлер обернувся до Тані.
— Я залишуся, — повідомила вона, рішуче киваючи.
— Не турбуйся, ти матимеш компанію, Таню, — оголосив Мітч. — Я залишу з тобою Ропера, — пояснив він, тицяючи пальцем у кремезного чоловіка, незграбно затиснутого столом.
Попри те що він почувався кепсько, залишаючи у відділку Таню — і вкотре Ніка, — його мало не нудило від думки, що все це гонитва за власним хвостом, яку зрежисерував Ґабрієль, щоб вони власноруч поставили відділок під удар, Чендлер знав, що мусить бути на вулицях, мусить очолити обшуки на фермах, щоб заспокоїти найполохливіших жителів містечка і переконатися, що всі місцеві в безпеці. У містечку ще нікого не вбивали, і Чендлер розпачливо мріяв, щоб так залишалося й надалі.
43
Чендлер повіз Сана і Маккензі до ферми Браяна Іста немощеною недоглянутою дорогою, ще підступнішою в темряві. Діставшись вхідних воріт, він вимкнув фари і ще трохи проїхав за інерцією, перш ніж плавно зупинитися. В одноповерховому фермерському будинку світилося одне-єдине вікно — кухня або вітальня. Для дому з шістьма спальнями, в якому жило четверо дітей до дванадцяти років, така темрява була лиховісною.
22
Гра для великих компаній. Стільців на один менше ніж гравців, їх розставляють у коло сидіннями назовні, включають музику, і гравці починають повільно бігти довкола. Щойно музика змовкає, гравці мають швидко сісти на стільці. Той, хто не встиг зайняти сидіння, вибуває з гри, після чого один стілець також забирають із кола. Гра триває, поки не залишиться один учасник, що зайняв останній стілець.