— Шкода, Таськи немає. Вона б тут зайвою не була! Ге, Льохо? — усміхнулася Настя.
— Ну, так… Ну… Вона б цих віслюків… Які там у неї віслюки?..
— Дерибаданські… — засміявся Льоха. — Зате приїде з відпочинку сповнена сил! Тоді нехай стережуться всі фальшивомонетники світу! Всім гаплик буде!
Туг уже засміялися всі гуртом, згадавши, як Тася з цеглою в руці накинулася на збирачів металобрухту[4].
У маленькій камері було похмуро й задушливо, незважаючи навіть на те, що цьогорічний серпень не був спекотний. У ній сиділо шість чоловік. Коли лягали на нари, то лежали, немов сардини в консервній бляшанці. Навіть повернутись так, щоб не зачепити сусіда, не вдавалося. Один дядько, товстий, давно не голений і не стрижений, хропів так, що й вуха затикай — ніяк не допоможе. Та найбільше Петра Івановича Костенка гризло те, що він нічого не міг удіяти. Не міг зізнатися, що отримав цю кляту премію, бо дуже підведе рідний «Нафтозбут» і його керівництво. Тому й на допиті він уперто затявся й повторював одне й те саме: «Нічого не знаю! Ніякої премії не отримував! Звідки взялася фальшива купюра — не знаю».
Петро Іванович із сумом подивився на заґратоване вікно.
— Господи! Ну, коли це все скінчиться? — Він обвів поглядом тісну кімнатку, а потім зробив для себе найнесподіваніший висновок: — А все ж письменники й кіношники брешуть у своїх детективах! Посидів би хто-небудь з них кілька днів у цій камері, вони б зовсім про інше писали й знімали свої фільми! Премія… премія… Ось і преміювали відпочинком… На курорті світового значення…
Розділ 6
Гігінтично гігантський гігант
До суду залишалося лише чотири дні. Багато це чи мало? Дивлячись для чого… Для розслідування такої складної справи, напевно, мало. Катастрофічно мало!
Ранок почався з того, що Миха, Льоха, Настя і Яна за п’ять хвилин до восьмої були біля козлячого столика. Тут же із під’їзду кулею вилетів Миколка Гасисвітло і загорлав на весь двір:
— Піастри! Піастри!
Настя з несподіванки здригнулася, а Льоха ошелешено подивився на однокласника:
— Алло, гараж! Ти чого горлопаниш, наче тоні пальця дверима приплющили?
— Ну, народ! Гаси світло! Сільвер заговорив!
— Який ще Сільвер? — здивувалася Яна. — І чому він раніше мовчав?
— Папужку так звуть, — пояснив Миха.
— Аякже… папужка… — удавано образився Гасисвітло. — Не папужка, а папужисько! Нівроку я домагався, щоб він сказав хоч що- небудь! Усе марно! А тут вранці раптом як закричить: «Піастри! Піастри!» Я так і остовпів!
Усі зареготали:
— Звідки ж він це слово почув? І що воно означає? — поцікавилася Настя.
— Піастри… піастри… Це ж з «Острова скарбів», здається, — згадав Миха, — гроші якісь.
— Саме так! — підтвердив Гасисвітло. — Учора фільм дивилися, от він і запам’ятав. Там теж папуга кричав: «Піастри! Піастри!» І цей вранці… Це ж треба!
— Окейно.! А тепер до справи. Отже, починаємо операцію «Базарні піастри». Йдемо ловити фінансових піратів! — скомандував Миха.
Гасисвітло скорчив гримасу й закричав, розтягуючи звук «р»:
— Піастр-р-ри! Піастр-р-ри!
Операція почалася.
Базар був через дорогу навпроти їхнього будинку Вийшовши з двору, група розділилася, і на базар зайшли поодинці. Хто які ряди опрацьовує, домовились напередодні.
Льоха йшов уздовж ряду, підходив до кожного продавця й давав смужку паперу. Спочатку люди відмовлялися брати папірці, думаючи, що це рекламні оголошення, до яких усі звикли і які всім добряче остогиділи. Однак потім торговці зрозуміли, що відбувається щось не зовсім звичне. І невдовзі базар пожвавився. Продавці, поглядаючи на білі папірці, перемовлялися, щось запитуючи один у одного або розповідаючи. Власниця курток, яку фальшивомонетник обдурив на шістсот гривень, гаряче підтримала хлопців. Вона сама пішла по рядах, розповідаючи, що сталося з нею в суботу. І це відіграло свою роль. Базарний люд зрозумів, що ніхто їх не розігрує. Покупці цього дня ніяк не могли зрозуміти, чому продавці так уважно розглядають їхнє волосся, руки, а ті, в кого були гроші по двісті гривень, іноді обурювалися тим, як пильно крамарі вдивляються у їхні купюри, не даючи товар і не відраховуючи решту. Канкан спрацював під кінець базарного дня, близько четвертої. У тій частині базару, де пасічники продавали мед, пролунав окрик:
— Гей! Це що таке?! Ти що мені даєш, га?!!
За секунду там немов завила сирена протиповітряної оборони. Такі часом вмикають, перевіряючи, на підприємствах — гучні, протяжні й противні.