Льоха з Настею довели свою підопічну до зупинки, сіли разом з нею в маршрутку й поїхали в Бузу. Там, попетлявши вуличками, довели її до приватного будинку, і на цьому все скінчилося. Почало сутеніти.
— Що робитимемо? — запитала Настя, — Не сидіти ж тут до ранку.
— Сам не знаю…
Льоха підійшов до хвіртки і смикнув за ручку. За парканом надривно загавкав пес.
— Ще й собака, як на зло…
— Ну, із собаками я домовлятися вмію! — усміхнулася Настя й озирнулась у пошуках дерева, по якому можна було б перебратися через високий паркан.
Льоха відразу зрозумів наміри сестри й схопив її за руку:
Настю, ти що, збожеволіла? Якщо у Клешні з Тьопою вийшло, то думаєш, з усіма собаками так можна?[5] Я не те, що не дозволяю, я категорично забороняю тобі лізти через паркан, зрозуміла?
— Ага. Угу. Звичайно.
Вони розвернулись і пішли назад уздовж паркану, причому Настя не зводила з нього погляду.
Там, де паркан закінчувався, від дороги відгалужувався вузенький провулок, уздовж якого тягнувся цей же паркан. І там Настя побачила те, що шукала — високе гіллясте дерево.
— Жди тут! — І, перш ніж Льоха встиг щось сказати, Настя кинулася до дерева, злетіла на нього, немов на паралельні бруси, і вже за мить була за парканом. їй це було зробити нескладно, адже тривалий час займалася спортивною гімнастикою.
— Настю! — нарешті отямившись, крикнув Льоха, але це було все, що він устиг зробити. Душа втекла в п’яти. Ще б пак! За парканом хтозна-який собака! Може не тільки вкусити, але й загризти! Собака просто зобов’язаний це зробити! Це його робота! Льоха кинувся до дерева, але повторити Настин трюк у нього не вийшло. Бо ж він не спортсмен!
— Ото ще тюхтій! — лайнувся він сам на себе. — Цілими днями за тим дурним комп’ютером сиджу… Дожився! Навіть на дерево залізти не можу!
Тепер йому залишалося тільки прислухатися до того, що відбувалося за парканом.
— От, зараза мала!.. Ох, і дам же я їй по одному місцю! Якщо воно в неї ще залишиться… Ох, і дам… — сердито бубонів Льоха, намагаючись знайти в паркані хоч якусь щілинку.
За парканом загавкав собака. Хлопець завмер. Гавкіт спочатку був злим. Настя щось бурмотіла, але що саме, Льоха розібрати не міг,
проте зрадів, що вона не кричить. Це означало тільки одне — собака на неї не напав. Настя ще щось пробурмотіла, і собака ледь чутно щось проскімлив їй у відповідь.
— Точно кажу, отримає вона від мене на горіхи! — занепокоєно сказав Льоха.
Тим часом, сольний сестриччин виступ тривав. Льоха почув, як Настя голосно постукала в двері, як вони відчинилися і миттєво пролунав здивований дівочий голос:
— Ви хто? Як ви сюди…
— Пробачте. Мене звати Настя. Мені потрібен Володя Градніченко. Мені сказали, що він живе тут.
— Який Градніченко?! Як ви?.. Барсе, до мене! Ти як пропустив?..
— Даруйте, — перебила Настя незнайомку, — ви ж теж дівчина, і повинні мене зрозуміти.
— Я?! Вас?! Ви вдираєтесь до мого додому, і я ще повинна вас розуміти? Та я зараз в мліцію…
— Вас хлопці коли-небудь обманювали?
— Ого! — подумав Льоха. — А сестричка грає но дорослому!
— Що?! — здивувалася незнайомка. — Які ще хлопці?
Тон її трохи змінився, і це Льоха почув зразу.
— А ось такі! Погані! — вела далі Настя. — Цей Володя, у всякому разі він назвався як Володя Градніченко, наобіцяв мені цілу купу всякої всячини, а потім де й дівся! Може, він ваш чоловік?
Льоха на це тільки похитав головою. Він оцінив Настин хід: та вирішила зіграти на жіночих ревнощах. Якщо в домі є хоч якийсь чоловік, незнайомка обов’язково його покличе, щоб з’ясувати, чи її не обманюють?
Тон розмови тут-таки змінився, і це Льоха відзначив як поворот на краще. Він уже зацікавлено чекав, як далі діятиме сестричка?
— Може, зайдете в будинок? — несподівано запросила дівчина.
— Дякую, не можу. Мене на вулиці брат чекає. Він чує нашу розмову.
Тут Льоха завмер. Цей хід для нього був цілковитою несподіванкою.
— Брат? — здивувалася дівчина. — А він тут навіщо? Хоча… Що, хоче вашому залицяльникові морду набити? Молодець! Ну, що ж… Ходімо, запросимо і його. Судячи з усього, він справжній мужчина!
— І, не слухаючи Настиних заперечень, дівчина підійшла до хвіртки й визирнула на вулицю.
— Але ж тут нікого немає, — розчаровано сказала вона.
— Він, напевно, в провулку. Біля дерева. Льохо, підійди до хвіртки! — голосно крикнула Настя.
За півхвилини Льоха зайшов у невеличкий акуратний дворик.