— Стоп, стоп… З якими друзями? — перебив Яну Миха.
— А пам’ятаєш, коли Беччиних цуценят шукали? Вони теж тоді до нас приходили. Василь Андрійович й Андрій Степанович.
— Авжеж! Пам’ятаємо таких! — усміхнулася Настя. — їх Бечка теж не любить.
— Може, з них і почнемо? — запропонував Льоха.
Миха похитав головою. Яна дивилася на нього, як хворий дивиться на ліки, що дають останню надію на життя. Миха заплющив очі й зітхнув:
— Я думаю, що правильніше було б спочатку поговорити з Ігорем Борисовичем. Майор повинен бути в курсі справи, що там, і як. Може, Петра Івановича ось-ось мають випустити? Може, вже розібралися, в чому річ? А може, вже й випустили?
— Уже, так? — схопилася з місця Яна.
— Заспокойся, Яночко! Це тільки припущення, розумієш? — Миха дістав телефон, набрав номер і приклав палець до губ: — Тихо!.. Алло! Ігоре Борисовичу? Доброго дня! Ви на роботі? Ми з Льохою заскочили б, га? Дуже важлива! Для нас, принаймні. Добре, спасибі. Вже їдемо!
Миха сховав мобілку в кишеню.
— Ну, що, майор нас чекає… Яно, будь вдома й нікуди! Настю, приглянь за Яночкою, добре?
— Як? А я не… Так нечесно! — почала обурюватися Настя, але, глянувши на Яну, тут же замовкла і слухняно кивнула головою. — Так, звичайно! Побуду…
Хлопці швидко простували до міськвідділу міліції. Черговий був попереджений заздалегідь, тому без зайвих запитань пропустив друзів до майора. Ввічливо постукали в двері й увійшли до кабінету. Майор відвів погляд від паперів, що лежали на столі, й усміхнувся:
— Давно не бачились, містере Ватсоне й містере Холмсе! Що за невідкладна потреба привела таких видатних детективів до простого мента? Прошу сідати!
— Здрастуйте! Нам, якщо сказати чесно, не до жартів. Ваш старший лейтенант Бараболя заарештував Петра Івановича Костенка нібито за збут фальшивих грошей. — Миха, а за ним і Льоха сіли. — Петро Іванович — Янин батько. Ви її знаєте. Це Настина подружка. Пам’ятаєте, у неї якось цуценят викрали[2]?
Усмішку зі Слісаренкового лиця мов вітром здуло. Він уважно подивився на Миху, а потім на Льоху.
— По-перше, не заарештував, а затримав. До з’ясування обставин. І що ж ви хочете?
— Ігоре Борисовичу, ну… якось… Ми ж давно одне одного знаємо! — Льоха зробив невизначений жест рукою. — Та не міг Петро Іванович такою хімією займатись! Ми в це просто не віримо! Тут якась помилка!
— Підробка і збут фальшивих грошових знаків — особливо тяжкий державний злочин! І тут усі емоції, чутки, сумніви треба відкласти подалі! Це державна справа! Розумієте? Державна! Тому тут важливі тільки факти! А факти такі…
Ігор Борисович підвівся з крісла, пройшовся кабінетом у тяжкій задумі й далі вів:
Те, що я вам зараз скажу, — інформація для службового користування. Але, як ти, Олексійку, щойно сказав, — ми давно одне одного знаємо, і я сподіваюся на вашу розсудливість. Останні чотири місяці в Горобинівці невідь-звідки з’являються фальшиві гроші. Ми вже з ніг збилися, але знайти джерело появи фальшивок не можемо. їх небагато, проте вони є. А тут це… І ще. Дуже дивною є розбіжність у свідченнях Яни та її батька. Яна стверджує, що була пачка грошей, а сам Костенко це категорично заперечує. Чому? Може, це була пачка фальшивих грошей? Ну? Що ж ви мовчите?
Друзям і справді нічого було сказати. Михові, коли Яна сказала про пачку грошей, і самому спадало на думку те саме. Просто маячня якась! Ну, отримав премію, то навіщо це приховувати?
Миха, а слідом за ним і Льоха встали.
— Ну, що ж, Ігоре Борисовичу… Ми, звичайно, розуміємо… Справа дійсно державного значення. Тільки ми впевнені: Петро Іванович тут ні до чого. І ми це доведемо! Льохо, ходімо.
— Хлопці, не лізли б ви в це діло! Це вам не телефони у дівчат забирати[3]! Тут крутяться серйозні гроші, і злочинців ніщо не зупинить, розумієте ви це? Ніщо!
— Нас теж, — твердо відповів Миха.
— Єдине, що я можу для вас зробити, це оформити затримання Петра Івановича понеділком.
— Не зрозумів… — пробурмотів Миха. — У чому перевага, коли ви напишете в паперах, що Петро Іванович затриманий у понеділок?
— Є перевага, Михайлику, є. Ми маємо право затримати його на три дні. Тобто, у понеділок Петра Івановича треба буде везти до суду і визначати подальші дії. Я не сумніваюся, що суд вирішить взяти його під варту, бо виготовлення і збут фальшивих грошей, підкреслюю, дуже серйозний злочин. А тоді звільнити його пуде значно складніше. Ясно вам? Ось такі-от · крани… А так, виходить, що часу в нас буде до че тверга. Розплутаємо цю справу — і Петра Івановича Костенка буде звільнено без усяких ускладнень. А от якщо справа потрапить до суду. годі я повністю втрачаю контроль над ситуацією. Все буде так, як вирішить суддя…