А на зелених берегах Великого Нілу про це не знали, і називали цю людину Габіром, тобто «тим, хто все вміє». Вмів він справді чимало, бо немає у Сущому вчителя кращого за мандри. Він лікував феллахів і коптів, арабів та християн за плату меншу, ніж символічна, — його полюбили. Спочатку всіх смішила його мова: арабською Габір говорив як сірієць; вимовляв м'яке «х» там, де щирий єгиптянин уживав тверде і вперте «ґ». Але з часом до того звикли.
Габір носив довгий плащ із нефарбованої тонкої вовни і чорний повстяний капелюх. Здавалося, що йому має бути дуже спекотно в такому одязі. Обличчя його потемніло від Сонця, мандрів і мудрості; всім відомо, що думки, довші за три слова, роблять шкіру темнішою. Очі його були блакитні і трішки сірі — від сумнівів. А бороду він не фарбував, і була вона в нього світло-попелястою, як у старих негрів із Нубії. А до широкого шкіряного пояса, чорного від часу і поту, був приторочений Магрібський меч.
Завдяки цьому мечеві Габір не боявся гостровухих пустельних шакалів і здичавілих псів, що мешкали в ущелині Харра з часів найперших династій фараонів. Шакали були дурні, а пси дуже мудрі: предок ватажка їхньої зграї служив у варті храму Амона ще при Рамзесах[132]. Коли Габір забив Магрібським мечем двох дурних шакалів, ватажок псів обнюхав їхні трупи і повідомив своїй зграї: «Це не простий меч, будемо зважати на це». І хоч скільки Габір ходив в ущелину, пси його не чіпали.
Він ніс на плечах папірусний кошик із глиняною посудиною, яку феллахи називають «сір». Перед подорожжю у безводну ущелину Габір набирав у шкіряний міх замулену нільську воду. Осіння вода ріки для пиття не придатна. Тому в місці прибуття він переливав воду в сір і ставив його вужчим кінцем на камінь із глибокою западиною. Просочуючись крізь пористу глину сіру, нільська вода очищалась і робилася прохолодною. Чисту воду Габір знову збирав мідним черпачком у шкіряний міх — так мав він в ущелині воду на добу й більше.
Мешканці нільських берегів дивувались Габірові: тричі за декаду він ходив до Харра. А там, окрім каменю, псів, шакалів і смердючого болота, не було нічого цікавого. Вони забули, що в ущелині був храм.
Він був збудований в часи Нубійської династії фараонів за наказом володаря Верхнього Єгипту Осохорна[133]. Так стверджував напис при вході. Святилище храму майстри видовбали у прямовисному стрімчаку серед північної частини скель Харра. Перед святилищем зробили озеро, яке сполучалося з Нілом наливним каналом. Присвятили храм богині Кадеш, що була дочкою і жінкою бога Пта[134]. Її знак — Трапеція — став брамою святилища, де на стіні каменярі вирізьбили зображення богині: оголена жінка стоїть на спині лева.
За тисячу років до появи тут Габіра озеро наповнили прозорою водою, верховний жрець запалив ладанку перед зображенням Кадеш, а володар Осохорн подарував новому храмові двадцять рабинь, що стали молодшими жрицями хтивої й мудрої богині.
Незмінність, протилежна часові, не вберегла храм Кадеш. Занедбані й хворі боги Єгипту, рятуючи свій безсмертний спокій, сховалися в знаках і зачинили їх, убивши жерців-тлумачів. Жриці подалися на північ, озеро перетворилося на болото, а ревні християнські ченці спалили храмове начиння. Важкі бронзові ґрати з брами-трапеції вкрали нубійці і храм почав забувати ім'я своєї богині.
З усіх речей Сущого руїни найкраще захищені від прагнень. Так жіноча спокуса безсила перед столітнім старцем. Де нема прагнень — нема й страждань; руїни уособлюють щастя світу. Вони — тверді уламки наявного, що здитинилось до умовності, сповитої пустельною колючкою. У філософській безнадії руїн іще сховано декілька таємниць; полохливі боги минувшини охороняють їх своїм хитрим безсиллям.
Габір-Ратибор знову і знову вирушав у святилище Кадеш. Спочатку він ішов ущелиною між стінами вивітрених сірих, червоних і білих скель. Де-не-де ще можна було побачити залишки прадавньої дороги, чотирикутні плити та постаменти знищених пам'ятників. Потім кам'яні щелепи Харра розсувались, уможливлюючи з'яву в пащі пустельних гір овальної долини, більший діаметр якої збігався з напрямом ущелини. У центрі долини, опираючись усеперемагаючому Сонцю Нубії, застигло кругле, поросле очеретом, болото. Цей залишок священного озера давно б висмоктала спека, якби не напівзруйнований канал Осохорна. У жовтні-листопаді, коли Ніл піднімався над піском Сахари, тисячолітня споруда живила болото свіжою вологою. Тоді повінь розламувала шкаралупу закам'янілого мулу і брудні хвилі котилися вглиб Харра, — болото розповзалося на всю овальну долину…
132
При Рамзесах — епоха XIX—XX єгипетських династій. Рамзес І став фараоном у 1306 р. до н. е. Рамзес XII скинутий з престолу у 1071 р. до н. е.
133
Осохорн І — другий фараон XXII династії, син Шешонка І, нубієць за походженням. Правив Єгиптом у 925—889 р. до н. е.
134