— Отже, Заповіт Єремії вже знайдений? — хвилювання зробило очі Ратибора сіро-сталевими, але вишколене мандрами обличчя залишалося спокійним, як гірське озеро.
Антоній заперечливо похитав головою. Їхні погляди зустрілись і мандрівник Простору відвів очі від потуги, що йшла з очей мандрівника Безодні.
— Напис не розтлумачено до кінця, — сказав Антоній.
— Я не розумію, що означає «нун».
— Число Чотирнадцять.
— А його суть?
Антоній підняв медальйон до рівня очей і сказав:
— Я завжди здогадувався про неуважність людей Півночі. Ваше Сонце бліде й зів'яле — Істина висвічується люттю Південного Сонця. Уважно читай Біблію: чи не чотирнадцять років служив Іаків у Лавана; чи не чотирнадцять дітей народила Рахель, іудейська праматір[138]; чи не чотирнадцять днів пригощав друзів Соломон в Емафі[139]. А святий Матфей говорить у Благовісті: «Всіх родів від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення у Вавилон чотирнадцять родів»[140]. Отже, свідчу я тобі, Габіре, сину Півночі, свідченням великим, істинним: Число Чотирнадцять є Числом Повноти Часів, Виповнення та Наповнення.
— Але, — заперечив Ратибор, — твоє пояснення, авво, не розкриває таємниці.
— Напис не розтлумачено щодо схованок храму, — погодився Антоній.
— А що означає друге слово «кадеш»?
— У Святому Письмі це назва оази, де зупинявся Мойсей на шляху до Ханаану. Там, на очах народу іудейського, він видобув зі скелі воду[141].
— У святилищі Кадеш немає води. Там тільки болото поблизу, — сказав Ратибор.
— Напис не розтлумачено, — повторив Антоній. А потім спитав:
— А чому ти не віриш в Сина Божого, Габіре?
— Чому маю вірити в нього?
— Без Сина Єдиний не зміг би створити Суще і позамежне Сущому.
Ратибор посміхнувся. Скільки вже вчених християн говорили з ним про Христа!
Він сказав Антонію:
— Ваш християнський мудрець Григорій Богослов у «Четвертому слові» сказав: «Син є просте і коротке відбиття природи Отця». Поясни мені, авво: навіщо Єдиному, відбиттям якого є Всесвіт, ще одне, коротке, відбиття?
Антоній поклав долоню на чоло своє і сказав:
— Ти не маєш жінки, мандрівний Габіре. Чи кохав ти колись?
— Так, — кивнув Ратибор, — я іноді натягав на свої рамена плащ Тезея. Але коли йшов на прю з Мінотавром, завжди дивувався, що в Аріадн коров'ячі голови.
— Ти несправедливий до жінок, — похитав головою Антоній. — Кохання є першою Істиною Творіння. Якщо ми збудуємо палаци і напишемо книжки, але від кохання не народяться діти, то хто буде жити в палацах і читати тексти?
— І це каже чернець-відлюдник? — здивувався Ратибор.
— Я не завжди був відлюдником, — сказав авва. — А навіть святий Апостол Павло каже: «Якщо я говорю мовами людськими та ангельськими, а любові не маю, то я — мідь брязкаюча, або кімвал дзвінкий… Любов ніколи не перестає, хоча й пророцтва припиняться, і мови замовкнуть, і знання щезне»[142].
— Але при чому тут розділення Єдиного на Отця і Сина?
— Ігнатій Антіохійський[143], світоч Східного Богослов'я, писав у посланні до Римської громади: «Пристрасне прагнення моє розп'ято». Так і Діонісій Ареопагіт[144] знав, що Імені Божому передувало пристрасне прагнення, вище за любов, перше за любов, від початку суще…
— Тобто? — розум Ратибора розкрився перед словами Антонія в увазі та очікуванні; так змучена спекою пустелі квітка розкривається назустріч прохололому вітрові з Нілу.
Антоній присів на ложі і підняв руку, немов прадавній пророк, що проголошує вирок Божий втопленому в гріхах народу. Але проговорив він тихо:
— Чому Єдиний, що існує вічно і є самодостатнім, розпочав Творення? Чому Той, хто вже є Всім, додав до Всього Суще? Що з'являється в тебе перед словом і справою?
— Прагнення, — так само неголосно відповів учень Мелхиседека.
— Саме так, — очі відлюдника палали серед руїни старого обличчя, немов Дух Небесний увійшов у них вогненним кущем Хоривської гори[145]. — Пристрасне прагнення породило Сина Єдиного — те прагнення, що не потребує знаків і вище за них. А тепер згадай, сину Півночі, в якому творінні людському між людиною й створеним нею не стоїть Знак?
— У творінні дитини.
— Ось чому святий Григорій сказав: «Просте відбиття». Чи треба бути мудрецем, утаємниченим у суть знаків, щоб зробити дитину?
Ратибор мовчав.
— Чи міг Сатана ушкодити сотворіння Сина, якщо між ним і Отцем не стояли знаки?
145