У кивотику лежав шматок запліснявілого пергаменту. Ратибор подумки прочитав молитву, вставив смолоскип у мідний держак на стіні склепу, зняв рукавиці і, тамуючи дріж, двома руками обережно розгорнув манускрипт. Пергамент був крихким і вологим; його вкрили жовто-зелені плями плісняви. Ратибор спробував стерти огидне моховиння, але від тертя пергамент почав розпадатися на клапті: пліснява прожерла його наскрізь і повністю знищила текст…
Із кивотиком у руці Ратибор вийшов з храму Кадеш і відчув, що смертельно стомився. Він сів на сходи, Астерій вмостився поряд і все дивився в обличчя Габірові: він не розумів, чому мандрівний мудрець такий засмучений. «Напевно, грабіжники забрали все золото ще до нас», — думав хлопець. Учневі Мелхиседека здавалося, що на порозі його свідомості стоїть нове видіння. Він поглянув на східний небосхил, де вставав у всій красі Перлинового Лімесу[149] мисливець Оріон. Благодатна прохолода линула від Нілу на захід — у пустелю, і незліченне птаство сунуло туди слідом за багряним сонячним диском. Знайомий неспокій огорнув його єство і згадалася далека ніч у Желянській виті під Києвом, коли він вперше переступив межу сущих речей і у місячному сяйві отримав Об'явлення.
Але видіння не перейшло кордонів його душі. Воно злилося із згасаючим Сонцем і присмеркові відчуття увійшли в роздуми Ратибора, одягнуті у гіркі шати підсумків.
Він уявив себе малою рухливою річчю Простору — шаховою фігурою, яку Промисел пересуває теренами вселенської шахівниці. В уяві його виник велетенський Хрест Мандрів, що західним кінцем впирався у Желянську вить, північним досягав буртаських боліт, південним — ущелини Харра, а східний змочував у воді Білого Озера. А Ітхель стояв у центрі Хреста Мандрів, і вода в Печері Чорної Риби була срібно-спокійна, як Вічність обидвох ойкумен.
Він зрозумів, що гра Знаками Сущого виявилася невдалою. Обрані, що свято вірили в Знаки, прорахувались. Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя. Він відчув убогість Знаків болем серця, як закоханий відчуває зраду коханої істоти. І в присмерковому напіввидінні він побачив, як повз нього проходять у безодню леґіони Знаків, сумних від свого безсилля. Літери грецькі, арабські, арамейські, іудейські, латинські йшли до чорного небесного провалля. Повзли, перебираючи променями, Зірки, Трикутники, Свастики, крокували кутасті руни. А за ними линув сірий, чорний, червоний потік Знаків зовсім химерних, зачинених і диких; і не було Числа тим приреченим витворам людським; і зорі Оріона дивувались їхньому могутньому безсиллю; і Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість Знаків на користь собі.
А безодня Вічності приймала всі Знаки у своє неосяжне лоно, і не ставала ні меншою, ні більшою, і не отримувала кольорів Сущого. І все пам'ятала Вона, і все тонуло в її забутті. Замовкали слова, дурні й мудрі, покривалися пліснявою священні тексти, розвалювались кам'яні стели — чорна простота з'їдала світлу складність Сущого.
І серед приреченості побаченого згадав Ратибор слова авви Антонія і підвівся назустріч зіркам Сходу. Велика Істина постала в душі його, як постає острів серед нічного океану, і розірвала павутиння сумнівів білим променем віри. Він побачив початок початків, і джерело джерел, і пристрасне прагнення Єдиного до Творіння Його і Спасителя, вищого за всі Знаки. І сказав він небу, зіркам, ущелині Харра і малому Астерію:
— Я вірю в Сина Божого, бо Він є СЛОВО.
Івано-Франківськ, 1992—1993
Примітки
Роман Володимира Єшкілєва та Олега Гуцуляка «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен» був написаний у листопаді 1992 — серпні 1993 років і вперше надрукований у часописі «Сучасність» (1, 2 числа за 1995 рік) під редакцією Ігоря Римарука. Окремим виданням друкується вперше.
Корпус приміток складений авторами роману спеціально для даного видання.
Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії
Стор. 15: Але ось проповз останній мерзенний слимак-гисполин і срібною дорогою (цого =>) того слизу покотилося щось кругле.
Стор. 19: На третій день (полюваня =>) полювання дісталися вони й до Желянської виті.