Завдяки зросту (метр сімдесят п’ять) і розкішному темному волоссю, густому та хвилястому, з кінчиками, що закручувалися трохи вище від плечей, Міріам Тейлор виділялася в будь-якому натовпі, варто їй зайти в приміщення. Вона провчилася рік у Школі моделей Марі Саймон на Мангеттені і, хоч не мала реального досвіду роботи моделлю, зберігала гідні манекенниці поставу та грацію.
Найперше Кевін закохався в її голос — глибокий, сексуальний, як у Лорен Беколл. Він навіть попросив її продекламувати одну зі своїх улюблених фраз із фільмів: «Ти ж знаєш, як треба свистіти, Семе… просто склади губи і дмухай»[2].
Коли вона поглянула на нього ясно-карими очима й повернула плече, сказавши «Кевіне» замість «Семе», він відчув себе так, ніби якась рука проникла йому в шлунок і схопила за серце. Йому подумалося, що він би радо вдягнув нашийник і передав їй повідець. Він був готовий зробити для неї що завгодно.
— Я винен у дружинолюбстві, — казав він їй. — Маловідомому гріху, що полягає в надмірній любові до дружини. Я, відколи зустрів тебе, порушую першу заповідь: «Нехай не буде тобі інших богів передо Мною».
Познайомилися вони на коктейльній вечірці, яку влаштувала його фірма «Бойл, Карлтон і Сесслер» на честь відкриття нового офісу в нещодавно зведеній будівлі в Блайсдейлі. Міріам приїхала на вечірку з батьками. Її батько Артур Морріс був найвідомішим стоматологом Блайсдейла. Сенфорд Бойл відрекомендував Кевіна їй і її батькам, і відтоді вони кружляли одне довкола одного, приваблюючи одне одного усмішками та швидкими поглядами з протилежного боку кімнати, аж доки зійшлися. Далі ж вони говорили й говорили до кінця вечірки. Того вечора вона зголосилася піти з ним повечеряти, а потім у них розпочався швидкий, пристрасний і бурхливий роман. Менш ніж за місяць він освідчився.
Тепер, коли вони сиділи за барною стійкою «Ожинового заїзду», п’ючи за його успіх, Міріам роздумувала про те, як він змінився з часу їхньої першої зустрічі.
«Як сильно він виріс», — подумалося їй. Він здавався набагато старшим за свої двадцять вісім. У його нефритово-зелених очах і жестах, характерних для людини значно досвідченішої та старшої, були помітні зрілість, стриманість, упевненість у собі. Він, маючи понад метр вісімдесят на зріст і важачи вісімдесят кілограмів, був людиною не кремезною, а підтягнутою, спортивною та відзначався добре стримуваною енергійністю. Якщо треба, він дозволяв собі напади завзяття, та здебільшого витрачав сили розважливо.
Він був такий організований, такий здоровий, такий амбітний і рішучий, що колись вона кепкувала з нього, співаючи рядки зі старої поп-пісні: «І який здоровий духом він і тілом! Він у нас просто справжній молодець…»
— А розкажи мені, що ти насправді думала сьогодні, коли сиділа в суді. Невже анітрохи мною не пишалася?
— Ох, Кевіне, я не кажу, що тобою не пишалася. Ти був… майстерним, — відповіла вона, та все ніяк не могла викинути з голови нажахане личко тієї маленької дівчинки. Вона мимоволі згадувала мить панічного жаху в очах дитини, коли Кевін пригрозив розповісти всім, що вона робила в себе вдома з подружками. — Мені би просто хотілося, щоб ти зміг виграти цю справу якось інакше — не погрожуючи тій дитині викриттям… А тобі хіба ні?
— Звісно, хотілося б. Але я мусив це зробити, — відповів він. — До того ж не забувай, що Барбара Стенлі погрожувала таким самим розголосом іншим, шантажем примушуючи їх до свідчень.
— У неї був такий жалюгідний вигляд, коли ти на неї накинувся, — сказала вона.
Кевін пополотнів і нагадав їй:
— Я ж не висував звинувачень проти Лоїс Вілсон. Це зробив Марті Бом. Це він, а не я привів Барбару Стенлі до суду й піддав перехресному допиту. Я передусім мав захищати клієнтку і думати про її права та майбутнє.
— Але ж, Кевіне, що як вона підмовила інших свідчити разом з нею, бо боялася робити це сама?
— Тоді обвинуваченню слід було готувати справу інакше або протестувати, мені байдуже що. Це мене не обходить. Я ж казав тобі, Міріам: я адвокат, захисник. Я маю захищати, користуватися всіма доступними засобами — тільки так я виконуватиму свою роботу. Ти ж це розумієш?
Вона кивнула. Їй знехотя довелося погодитись. Він сказав правду.
— Невже ти хоч трішки не пишаєшся тим, як я тримався в суді? — знову спитав він, торкнувшись її плеча своїм.
Вона всміхнулася.
— У тобі пропав акторський талант, Кевіне Тейлор. Ти так рухався, поглядав на присяжних, вчасно ставив запитання й водив очима… — засміялася вона. — Хоч на «Оскара» номінуй.
2
Цитата з фільму «Володіти і не володіти» («To Have and Have Not»), який став стартом для кінокар’єри Лорен Беколл. Цікаво, що наведена цитата неточна: у фільмі героїня Беколл звертається до персонажа на ім’я Стів, а не Сем.