Настала пауза, поки диспетчер порався з іншим трафіком, а тоді:
— Патроні, я «Лінкольн-руління». Маємо повідомлення з кабінету директора аеропорту. Як чуєте?
— Я Патроні. На прийомі.
— Початок повідомлення: Джо, закладаюся з тобою на коробку сигар проти пари квитків на футбол, що ти не витягнеш той літак зі смуги три-нуль сьогодні, і я б хотів, щоб ти переміг. Підпис, Мел Бейкерсфелд. Кінець повідомлення.
Джо Патроні реготнув і натис на кнопку передачі.
— «Лінкольн-руління», я Патроні. Скажи, що ми домовились.
Відставивши мікрофон радіоприймача, він поквапив водія пікапа:
— Рухайся, малий. Тепер я маю стимул.
На заблокованому перетині злітно-посадкової смуги три-нуль начальник бригади техобслуговування Інґрем — з яким Мел Бейкерсфелд мав нагоду поспілкуватися раніше — підійшов до пікапа, коли той зупинився. Начальник досі стояв, закутавшись у парку, прикриваючи обличчя, наскільки це було можливо, від пекучого вітру зі снігом.
Джо Патроні відкусив кінчик свіжої сигари, хоча цього разу не прикурив її, та вийшов з кабіни. Дорогою з ангара він перевзувся з калош у важкі, утеплені черевики; хоча ті й були високими, та все одно потопали в глибокому снігу.
Патроні сам закутався в парку й кивнув Інґрему. Чоловіки були не дуже знайомі.
— Добре, — сказав Патроні; довелося кричати, щоб його почули крізь завивання вітру. — Викладай, що там за гівно у вас трапилось.
Поки Інґрем доповідав про ситуацію, крила та фюзеляж непорушного «Боїнга-707» маячіли над ними обома, наче альбатрос-примара. Під черевом великого літака досі ритмічно блимало червоне аварійне світло, а тлум вантажівок та службових автомобілів, включно з автобусом бригади й гучним генератором на колесах, так і стояв на руліжній доріжці обіч літака.
Начальник бригади техобслуговування «Аерео-Мехікан» підсумував усе, що вони досі встигли зробити: виведення пасажирів та першу невдалу спробу зрушити літак, користаючись його ж двигунами. Пізніше він поінформував Джо Патроні, що з літака вивантажили все, що могли: пошту, багаж, а також більшу частину пального, яке відкачали в цистерни. Після того була друга спроба вивільнити літак, знову ж таки на власних реактивних двигунах, яка також не увінчалася успіхом.
Покусуючи сигару, замість того щоб курити її, — одна з рідкісних поступок Патроні перед протипожежними заходами, оскільки запах авіаційного керосину чувся досить сильно, — начальник служби техобслуговування «ТВЕ» підійшов ближче до літака. Інґрем рушив слідом, і до них приєдналося кілька людей з наземної бригади, які щойно вийшли з автобуса. Поки Патроні ознайомлювався з місцем, один з робітників увімкнув переносні прожектори, які півколом розташували перед носом літака. Світло показало, що головну опору шасі частково не видно, оскільки вона сховалася під покривом з чорної грязюки під снігом. Літак застряг у місці, яке зазвичай вкривав сніг, за кілька ярдів від смуги три-нуль, біля руліжної доріжки, що її перетинала, — доріжки, яку пілот «Аерео-Мехікан» не помітив у темряві та вихорах снігопаду. Це була звичайна невдача, розумів Патроні, що в тій точці земля, мабуть, була настільки заболочена, що навіть триденний снігопад з морозом не змусив її затверднути. В результаті дві спроби видерти літак його ж двигунами загнали його ще глибше. Тепер гондоли чотирьох реактивних двигунів під крилами нависали над землею надто низько.
Незважаючи на сніг, який вихором крутився навколо нього, наче в епізоді з «На південь зі Скоттом»[167], Патроні розмірковував, перебираючи всі варіанти.
Хай там як, залишався вартий уваги шанс на те, щоб витягти літак, скориставшись потужністю його ж двигунів. Це був найшвидший можливий спосіб. Якщо він не спрацює, доведеться застосувати величезні нейлонові мішки — всього одинадцять, — які розкладуть під крилами та фюзеляжем, а потім надують пневматичними насосами. Коли мішки будуть на місці, працівники надпотужними домкратами піднімуть колеса літака, а під ними покладуть щось тверде. Але цей процес буде довгим, важким та виснажливим. Джо Патроні сподівався, що цього вдасться уникнути.
Він оголосив:
— Мусимо глибоко та широко прокопати перед шасі. Потрібні два рови шість футів[168] завширшки. Починаючи від коліс, ми спочатку вирівняємо ті рови, а потім зробимо плавний підйом. — Він махнув Інґрему. — Копати доведеться багацько.
Бригадир кивнув:
— Ага.
— Коли з цим закінчимо, то запустимо всі чотири двигуни на всю потужність. — Патроні вказав на тихий, недвижний літак. — Він має рушити вперед. Коли поїде та підніметься з ровів, повернемо його отак. — Гупаючи важкими черевиками, які він взув у пікапі, Патроні накреслив еліптичний шлях на снігу між м’якою землею та бетонованою поверхнею руліжної доріжки. — Ще одне — треба покласти великі дерев’яні балки, якомога більше, перед колесами. У вас вони взагалі є?
167