— Очевидно, вони намагалися одразу викликати Патроні, — сказав Денні. — Та він був удома, тож люди не могли з ним зв’язатися звідси. Здається, пошкоджено багато телефонних ліній.
— Проте зараз він у курсі справи. Ти впевнений?
— «ТВЕ» впевнені. Кажуть, він уже в дорозі.
Мел порахував подумки. Знав, що Джо Патроні живе в Ґлен Еллін[32], десь за двадцять п’ять миль[33] від аеропорту, та навіть за ідеальних погодних умов Джо доїжджав звідти за сорок хвилин. Сьогодні, враховуючи занесені снігом шляхи й повільний транспортний рух, можна буде вважати за щастя, якщо дорога начальника служби технічного обслуговування авіакомпанії забере вдвічі більше часу.
— Якщо хтось і зможе зрушити сьогодні той літак з місця, — визнав Мел, — то це Джо. Та поки його немає, я не хочу, щоб хтось вирішив, ніби можна байдики бити. Поясни всім, що смуга три-нуль знову мусить почати діяти, і то якнайшвидше. — Він засмучено згадав, що рейси, мабуть, і досі злітають над Медоувудом. Задумався, чи вже почалося те громадське зібрання, про яке говорив керівник польотів.
— Я їм пояснюю, — підтвердив Денні. — Поясню ще раз. А, ще невеличка хороша новина — ми знайшли той фургон «Юнайтед» з їжею.
— З водієм усе гаразд?
— Він знепритомнів, засипаний снігом. Двигун продовжував працювати, і там був чадний газ, як ми зрозуміли. Та водієві дали інгалятор, з ним усе буде добре.
— Чудово! Я вийду на льотне поле, сам перевірю, як там справи. А вже звідти зв’яжуся з тобою.
— Добре закутайся, — порадив Денні. — Кажуть, нічка там препаскудна.
Таня досі сиділа за столиком, коли туди повернувся Мел, хоча й уже збиралася рушати.
— Стривай, — сказав він. — Я також уже йду.
Вона вказала на сандвіч, якого він так і не торкнувся.
— Як стосовно вечері? Якщо це була вона.
— Наразі мені вистачить цього. — Мел вгризся в сандвіч, поспішно запив кавою й підхопив своє пальто. — Все одно в мене ще попереду вечеря в місті.
Поки Мел розплачувався, до кав’ярні увійшли двоє касирів «Транс Америки». Один з них — старший працівник, з яким Мел говорив раніше. Забачивши Таню, він наблизився до них.
— Перепрошую, містере Бейкерсфелд… Місіс Лівінґстон, вас шукає керівник ТУО. Там знову якась проблема.
Мел сховав у кишеню решту від касира кав’ярні.
— Спробую вгадати. Ще хтось дістав розкладом по обличчі.
— Ні, сер. — Працівник оскірився. — Думаю, якщо хтось і влаштує комусь таку травму, то це буду я. Тут проблема з однією безбілетницею — на Рейсі 80 із Лос-Анджелеса.
— Оце й усе? — Таня здалася здивованою. Безквиткові пасажири — хоча й були у всіх авіакомпаній — нечасто ставали приводом для серйозних хвилювань.
— З того, що я чув, — сказав касир, — у нас там просто цяця. Прозвучало радіоповідомлення від командира, й охоронець подався до виходу пасажирів на посадку, щоб там зустріти рейс. Яка б там не була проблема, місіс Лівінґстон, вони викликають вас. — Доброзичливо кивнувши, він пішов, щоб приєднатися до свого напарника.
Разом з Танею Мел вийшов з кав’ярні до центрального вестибюля. Вони спинилися біля ліфта, який забере Мела до гаража в підвалі, де стояла його припаркована машина.
— Будь там обережний за кермом, — застерегла вона. — Не заступай дорогу літакам.
— Якщо мені доведеться, думаю, ти про це почуєш. — Мел натягнув своє важке пальто. — Твоя безбілетниця звучить цікаво. Я постараюся заскочити, перед тим як піду; розповіси, в чому там справа. — Він завагався, тоді додав: — Так я матиму причину ще раз сьогодні з тобою побачитись.
Вони стояли близько одне біля одного. Тоді одночасно потягнулися та взялися за руки. Таня м’яко промовила:
— Кому потрібна причина?
Поки ліфт їхав донизу, Мел відчував тепло та ніжність її шкіри, чув її голос.
4
Джо Патроні — як стало відомо Мелові Бейкерсфелду — був у дорозі до аеропорту зі свого дому в Ґлен Еллін. Самовпевнений, кремезний італійський американець, начальник служби технічного обслуговування від «ТВЕ», покинув своє бунгало в стилі ранчо на околиці міста й виїхав автомобілем близько двадцяти хвилин тому. Їзда була вкрай повільною, як і передбачав Мел.
Наразі «б’юїк Вайлдкет» Джо Патроні стояв на дорозі через зупинку транспортного руху. Що ззаду, що спереду, скільки сягало око, непорушно вишикувалися інші автомобілі. В очікуванні руху Патроні прикурив свіжу сигару під світлом фар машин попереду.
Постать Джо Патроні вже давно обросла легендами, як професійними, так і особистими.