— Я скликав сюди поки що всіх причетних, — повідомив Мел керівника ТУО, — на випадок, якщо у вас чи ще у когось будуть запитання. Перш за все ми мусимо вирішити — і це значною мірою твоє рішення, — чи достатньо у нас інформації, щоби повідомляти командира Рейсу Два. — Мелові знову згадалося те, що він тимчасово витіснив з голови: що командир літака — його шваґер, Вернон Демерест. Пізніше, розумів Мел, йому, ймовірно, доведеться переосмислити певні можливі наслідки. Але не зараз.
— Я думаю над цим. — Берт Везербі був похмурим; він обернувся до Тані. — Що б ми не вирішили, я хочу, щоб цим зайнялася служба перевезень. Дізнайся, чи Ройс Кеттерінґ досі на базі. Якщо так, то швидко приведи його сюди. — Командир Кеттерінґ був старшим пілотом «Транс Америки» в аеропорту Лінкольна; саме він сьогодні виконував випробний політ літака Н-731-ТА, перед тим як Рейс Два, «Золота Каравела», відлетів до Рима.
— Так, сер, — сказала Таня.
Поки вона говорила по телефону, задзвонив інший апарат. Мел підняв слухавку.
То був керівник польотів.
— Маю звіт, який тобі був потрібен, стосовно Другого «Транс Америки». — Один з дзвінків кілька хвилин тому Мел зробив до авіадиспетчерської служби, просячи інформації щодо часу зльоту та перебігу польоту.
— Кажи.
— Зліт відбувся о 23:13 за місцевим часом.
Очі Мела повернулися до годинника на стіні. Зараз майже десять по півночі; літак перебуває в повітрі майже годину.
Керівник польотів продовжив:
— Чиказький центр передав радіолокаційне керування рейсом на Клівлендський о 27-й хвилині по півночі за стандартним східним часом[209], Клівленд передав рейс на Торонто о 01:03; тобто сім хвилин тому. Наразі центр у Торонто повідомляє, що літак біля містечка Лондон, штат Онтаріо. Маю ще інформацію — висоту, швидкість, звісно, — якщо тобі потрібно.
— Наразі досить, — відповів Мел. — Дякую.
— Ще одне, містере Бейкерсфелд.
Керівник польотів підсумував останнє повідомлення Джо Патроні щодо злітно-посадкової смуги три-нуль: вона буде непридатна для роботи ще як мінімум годину.
Мел слухав нетерпляче; інші питання здавалися набагато важливішими.
Поклавши слухавку, Мел повторив інформацію щодо місцезнаходження Рейсу Два керівникові ТУО.
Таня закінчила розмову по іншому телефону. Вона повідомила:
— Служба перевезень знайшла командира Кеттерінґа. Він уже йде.
— Та жінка, дружина пасажира… — сказав керівник ТУО. — Як її звуть?
Нед Ордвей відповів:
— Інез Ґерреро.
— Де вона?
— Ми не знаємо. — Поліцейський пояснив, що його люди прочісують аеропорт, хоча жінка, можливо, вже пішла. Він додав, що міський штаб поліції повідомили, і всі автобуси з аеропорту до міста перевіряють після прибуття.
— Коли вона була тут, — пояснив Мел, — ми й гадки не мали…
Керівник ТУО пробуркотів:
— Ми всі були зайняті. — Він глянув на Таню, тоді на митного інспектора Стендіша, який поки не зронив ні слова. Таня знала, що керівник ТУО з жалем пригадує свої ж слова: «Забудь про це!»
Тоді він повідомив їй:
— Нам доведеться щось сказати командирові літака. Він має право знати стільки ж, скільки й ми, хоча у нас наразі лише здогадки.
Таня запитала:
— Варто подати йому опис зовнішності Ґерреро? Командир Демерест, можливо, захоче розпізнати його непомітно для самого Ґерреро.
— Якщо так, — зазначив Мел, — то ми допоможемо. Є люди, які бачили того чоловіка.
— Добре, — підтвердив керівник ТУО, — ми над цим попрацюємо. Таню, ти тим часом зв’яжися з нашим диспетчером. Скажи, що за кілька хвилин йому надійде важливе повідомлення і щоби під’єднав систему вибіркового виклику до Рейсу Два. Хочу, щоб це зберігалося в таємниці, а не щоб чули всі охочі. Принаймні наразі.
Таня знову взялася за телефон.
Мел звернувся до Банні:
— Ви міс Воробйофф?
Коли дівчина нервово кивнула, інші повернули погляди на неї. Очі чоловіків автоматично опустилися до повних грудей Банні; керівник ТУО ледь не свиснув, але передумав.
Мел сказав:
— Ви знаєте, про якого чоловіка ми говоримо?
— Я… Я не впевнена.
— Чоловік на ім’я Д. О. Ґерреро. Ви продали йому сьогодні страховий поліс, так?
209