Енсон Гарріс підтвердив.
— «Торонто-центр», я «Транс-Америка-Два». Починаємо зниження.
За наказом Гарріса бортінженер Джордан радіозв’язком компанії доповідав виробничо-диспетчерській службі «Транс Америки» про рішення повернутися.
Відчинилися двері до переднього салону. Ввійшла Ґвен Мейген.
— Слухайте, — почала вона, — якщо хочете ще гарячих закусок, то вибачте, але я не можу. Можливо, ви не помітили, але в нас тут трохи пасажирів на борту.
— Питання непокори я вирішу пізніше, — сказав Демерест. — Наразі, — він зімітував англійський акцент Ґвен, — у нас тут виникла певна проблема.
На позір у кабіні екіпажу мало що змінилося, відколи кілька хвилин тому надійшло повідомлення від керівника ТУО в Лінкольні. Насправді, однак, розслаблений настрій, який панував тут раніше, щез. Незважаючи на вдаваний спокій, екіпаж з трьох чоловіків діяв цілком професійно та чітко, їхній розум сягав піку гостроти, і кожен відчував зміну поведінки двох інших. Саме на досягнення таких моментів відповідально та швидко були спрямовані роки тренування й досвіду на довгому шляху до командирства в авіакомпанії. Сам політ — керування літаком — це нескладне досягнення; пілотам комерційної авіації платили високі зарплати за їхні запаси винахідливості, льотну майстерність та загалом авіаційну мудрість. Демерест, Гарріс та — меншою мірою — Сай Джордан зараз використовували ці запаси. Ситуація на борту Рейсу Два наразі не критична; якщо пощастить, то вона такою і не стане. Але якщо вона сягне кризового рівня, психологічно екіпаж був до цього готовий.
— Потрібно, щоб ти визначила місцезнаходження одного пасажира, — сказав Демерест Ґвен. — Він не повинен знати, що ти його шукаєш. Ось опис. Краще прочитай усе. — Він подав їй блокнот з повідомленням від системи вибіркового виклику. Ґвен підійшла ближче, піднісши його до ковпака світла біля Демереста.
Оскільки літак трішки кренило, Ґвен рукою торкнулася плеча Вернона Демереста. Він відчув її близькість та знайомий запах парфуму. Боковим зором бачив її профіль у напівтемряві. Вираз обличчя, поки Ґвен читала, був серйозний, але не наляканий; це нагадало, що йому так подобалося в ній цього вечора — сила, яка жодним чином не применшувала жіночності. За кілька швидких, скороминущих секунд він пригадав, що Ґвен двічі за сьогодні говорила, що кохає його. Тоді замислився: чи сам він колись когось кохав по-справжньому? Коли тримаєш себе в шорах, то не можеш бути цілком упевненим. Та в цю мить інстинкт підказував йому, що почуття до Ґвен — це найближче до кохання з того, що він будь-коли відчував.
Ґвен перечитувала повідомлення, цього разу повільніше.
На мить він відчув гарячу лють на цю нову обставину, яка перенесла їхні плани — його та Ґвен — щодо Неаполя. А тоді осікся. Зараз час для чистого професіоналізму. Крім того, теперішня ситуація, можливо, означатиме незначну затримку, всього на добу після повернення до Лінкольна; та зрештою літак полетить знову. Йому не спадало на думку, що загрози бомби може не вдатися позбутись швидко чи що з цією проблемою не вдасться покінчити так легко, як з більшістю інших. Біля Демереста Енсон Гарріс досі виконував м’який розворот, тільки злегка накреняючи літак. То був ідеальний розворот, точно виконаний, як підтверджував покажчик повороту і ковзання — дідусь авіаційних льотних приладів, який досі використовували в сучасних реактивних літаках, як і в «Духу Сент-Луїса» Ліндберга[213] та повітряних суднах до нього. Стрілка була схилена, а кулька чітко по центру. Але тільки компас і гіроскоп зраджували протяжність розвороту — вони свідчили, що Рейс Два відхиляється від курсу на сто вісімдесят градусів. Гарріс заявив, що пасажири не помітять зміни курсу, і він мав рацію — хіба що хтось, хто визирає з вікна салону, знається на розташуванні зірок і місяця відносно західних та східних курсів. Ця людина помітила б зміну, але на такий ризик можна піти; на щастя, землю закривали щільні хмари, тож ніхто не зможе помітити міста. Тепер Гарріс також починав скидати висоту, ніс літака дещо знижувався, поки важелі керування двигунами були відтягнуті назад зовсім трішки, так, щоб гул двигунів майже зовсім не відрізнявся від звичайного під час польоту. Гарріс зосередився, керуючи з точністю підручника, ігноруючи Ґвен і Демереста.
Ґвен повернула блокнот.
— Мені потрібно, — сказав Демерест, — щоб ти пішла назад і знайшла цього чоловіка. Глянь, чи видно поблизу ту валізку і чи є можливість її відібрати. Сама розумієш, жоден з нас не може туди піти — принаймні поки що, — бо ми його злякаємо.
213