— Так, сер.
— А ви як вважаєте, громадськість вас справді підтримає?
— Якщо ні, то я запрошую їх провести добу в Медоувуді — звісно, якщо їхні барабанні перетинки та психіка витримають.
— Містере адвокате, але ж аеропорти мають офіційні програми зниження шуму.
— Це все обман, сер! Шахрайство! Відверта брехня! Генеральний директор цього аеропорту сьогодні визнав переді мною, що навіть такого дріб’язку, як «так званих заходів зниження шуму» не дотримуються.
Ну й так далі.
Після цього Елліот Фрімантл задумався, чи варто йому було уточнити слова щодо процедур зниження шуму — як це зробив Бейкерсфелд, — посилаючись на виняткові погодні умови, сьогоднішню бурю. І хоча воно й було напівправдою, те, як він це передав, звучало сильніше, й Фрімантл сумнівався, що ці слова хтось візьме під сумнів. Хай там як, він непогано показав себе — в другому інтерв’ю також, як і в першому. Крім того, під час зйомки камера кілька разів вихопила уважні, емоційні обличчя мешканців Медоувуда. Елліот Фрімантл сподівався, що коли вони завтра побачать себе на екранах телевізорів, то згадають, хто відповідальний за всю ту увагу, прикуту до них.
Кількість медоувудців, які пішли за ним до аеропорту — так, наче він став для них особистим Гамельнським щуроловом[223], — вразила Фрімантла. Число людей на зібранні в залі недільної школи в Медоувуді заледве сягало шести сотень. Беручи до уваги, яка зараз ніч і те, що вже пізно, він тоді подумав, що було б непогано, якби принаймні половина тих людей подалася ще до аеропорту; але прибула не просто половина; деякі, здається, зателефонували друзям та сусідам, і ті приєдналися. Його навіть просили дати ще копій друкованих бланків, де Фрімантл був указаний як юрист-консультант, якими він із радістю поділився. Нові підрахунки в голові переконали його, що сума у двадцять п’ять тисяч доларів — гонорар від медоувудців — мабуть, зросте.
Після телеінтерв’ю репортер «Триб’юн» Томлінсон — який щось занотовував під час зйомок — поцікавився:
— Що ж далі, містере Фрімантл? Плануєте влаштувати тут якусь демонстрацію?
Фрімантл похитав головою.
— На жаль, керівництво аеропорту не вірить у свободу слова, нам заборонили елементарне право на публічне зібрання. Проте, — він вказав на натовп медоувудців, — я все одно планую виступити перед цими леді та джентльменами.
— Хіба це не те ж саме, що й публічне зібрання?
— Аж ніяк.
Усе одно, переконував себе Елліот Фрімантл, різниця буде невелика, особливо враховуючи те, що він рішуче налаштований обернути те, що відбуватиметься далі, на публічну демонстрацію, якщо вдасться. Він планував почати агресивною промовою, яку поліція аеропорту, з відчуттям обов’язку, накаже припинити. Фрімантл не мав наміру опиратися чи бути затриманим. Якщо поліція його просто зупинить — якщо це вдасться, враховуючи його ораторські здібності, — Фрімантл стане мучеником Медоувуда, а крім того, мимохіть, джерелом ще однієї соковитої історії для завтрашніх газет. (Ранкові газети, уявляв він, уже надрукували перші повідомлення про нього й Медоувуд; редактори денних випусків будуть вдячні за нові заголовки.)
Ще важливіше те, що домовласники Медоувуда ще більше переконаються в тому, що найняли сильного юриста і лідера, котрий відпрацьовує свою платню — перші платежі якої, як сподівався адвокат Фрімантл, почнуть надходити вже післязавтра.
— Ми всі готові, — повідомив Флойд Занетта, голова попередньої зустрічі в Медоувуді.
Поки Фрімантл балакав з журналістом «Триб’юн», кілька медоувудців поспіхом зібрали переносну систему гучного зв’язку, яку принесли з актового залу недільної школи. Один з них тепер подав Фрімантлові мікрофон. Той заговорив у нього, звертаючись до натовпу:
— Друзі мої, ми сьогодні прийшли сюди у вмотивованому настрої та з конструктивними думками. Ми намагалися передати цей настрій та думки керівництву аеропорту, вважали, що в нас реальна і термінова проблема, яку варто ретельно обдумати. Від вашого імені я спробував — з логічними та міцними доводами — ознайомити з цією проблемою інших. Сподівався, що принесу вам принаймні хоч якусь обіцянку, що все буде легше; хоча б якесь співчуття та розуміння. З сумом повідомляю, що нічого подібного наша делегація не дістала. Натомість нас обдарували тільки ворожістю, жорстоким ставленням і холодним, цинічним запевненням, що в майбутньому шум аеропорту над головами та навколо ваших будинків стане ще гіршим.
Почувся лютий вигук. Фрімантл підняв руку.
— Запитайте інших, які були зі мною. Вони вам усе розкажуть. — Він вказав на передні ряди натовпу. — Хіба цей генеральний директор аеропорту не повідомив нас, що стане ще гірше? — Спочатку трішки неохоче, тоді впевненіше, люди, які були в делегації, почали кивати.
223
Гамельнський щуролов — персонаж німецької середньовічної легенди, який з допомогою чарівної сопілки вивів усіх дітей (які згодом загинули) з міста Гамельн, оскільки не отримав ніякої винагороди за те, що перед тим врятував його від напасті пацюків.