Гаркітливе підтвердження:
— Вас зрозумів, «Лінкольн». Тримайте нас у курсі справи.
Кіт уже зосереджувався; та частина мозку, що відповідала за світ поза аеродромом, вимкнулась. Він забув про Тевіса, батька, Мела, себе. Все інше вийшло за рамки, окрім проблеми з Рейсом Два.
Він озвався чітко і неголосно:
— «Транс-Америка-Два», зараз ви за двадцять п’ять миль на схід від дальнього маркерного радіомаяка. Починайте зниження на свій розсуд. Починайте правий поворот, курс два-шість-нуль…
На поверх вище, в оточеній склом кабіні вежі, диспетчер руління повідомив Мела Бейкерсфелда, що відбулася передача радіолокаційного керування від Чиказького центру.
Мел відповів:
— Снігоочисники та ґрейдери дістали наказ рушити і зсунути літак «Аерео-Мехікан» зі смуги. Накажіть Патроні негайно вимкнути всі двигуни. Скажіть йому — якщо може, нехай забирається звідти й сам; якщо ні, то хай тримається міцно. Очікуйте повідомлення, коли смуга буде чиста.
На іншій частоті керівник польотів уже повідомляв Джо Патроні.
15
Ще до того, як це сталося, Джо Патроні знав, що в нього збігає час.
Він спеціально не запускав двигуни «Боїнга» «Аерео-Мехікан» до останнього моменту, маючи на меті, щоб робота внизу, розчистка під літаком та навколо, тривала якомога довше. Коли усвідомив, що вже не можна зволікати, Патроні востаннє усе перевірив. Те, що він побачив, викликало серйозні побоювання.
Шасі досі не було очищене від землі, болота й снігу настільки, наскільки б мало бути. Так само рови, що здіймалися вгору від теперішнього рівня головних коліс до твердої поверхні руліжної доріжки поруч, були не настільки широкими та глибокими, як йому хотілося. Ще якихось п’ятнадцять хвилин — і все було б готово.
Патроні знав, що не має стільки часу.
Він неохоче піднявся трапом, щоб з другої спроби зрушити з місця літак, і тепер він сам сидітиме за органами керування.
Він гукнув Інґрему, начальнику бригади «Аерео-Мехікан»:
— Виганяй усіх геть! Ми починаємо.
З-під літака почали вибиратися постаті.
Снігопад не припинявся, хоча зараз був м’якший, ніж протягом останніх кількох годин.
Джо Патроні знову гукнув з трапа:
— Мені потрібен хтось у кабіні екіпажу, але щоб не перевантажував літак. Дайте якогось худорлявого хлопця, який знає, що треба робити в кабіні.
Він зайшов у передні двері літака.
Зсередини крізь вікна кабіни екіпажу Патроні бачив службове авто Мела Бейкерсфелда, в темряві світло відбивалося від його яскраво-жовтої барви. Машина стояла припаркована на руліжній доріжці, зліва. А біля неї шеренга снігоочисників та ґрейдерів — нагадування, якщо йому було таке потрібне, що залишилося всього кілька хвилин.
Начальник служби техобслуговування відреагував з шоком та недовірою, коли Мел оголосив, що планує виштовхати літак «Аерео-Мехікан» геть зі смуги три-нуль силою, якщо доведеться. Така реакція була природна, але не через байдужість до людей на борту Рейсу Два «Транс Америки». Джо Патроні жив з думками про авіаційну безпеку, яка була об’єктом його щоденної роботи. Сама ідея перетворення справного літака на купу брухту чи чогось подібного була для нього чимсь немислимим. В очах Патроні літак — будь-який літак — являв собою відданість, вміння, інженерні знання, години роботи й іноді любов. Майже будь-який інший варіант був кращий, ніж його свідоме знищення. Майже будь-який.
Патроні збирався врятувати літак, якщо вдасться.
Позаду нього відчинилися двері фюзеляжу й одразу ж з грюкотом зачинилися.
Молодий механік, невеликий та сухорлявий, увійшов до кабіни екіпажу, обтрушуючи на ходу сніг. Джо Патроні вже встиг скинути парку й саме пристібався на лівому сидінні.
— Як тебе звуть, синку?
— Роллінґ, сер.
Патроні гигикнув.
— Чудове прізвище, враховуючи те, що ми намагаємося зробити з цим літаком. Можливо, це знак[227].
Коли механік скинув свою парку та прослизнув на праве сидіння, Патроні зиркнув у вікно за лівим плечем. Надворі від літака геть відкочували трап.
Задзвенів бортовий переговорний пристрій, і Патроні підняв слухавку. Начальник бригади, Інґрем, телефонував знизу.
— Готові починати за вашою вказівкою.
Джо Патронні роззирнувся.
— Готовий, синку?
Механік кивнув.
— Перемикач стартера номер три — наземний запуск.
Механік клацнув перемикачем; Патроні наказав через переговорний пристрій:
— Подавайте повітря для запуску!
З генератора внизу засвистіло повітря під тиском. Начальник служби техобслуговування перевів важіль запуску в положення режиму холостого ходу; молодий механік, перевіряючи прилади, повідомив: