Він знову глянув на «Боїнг-707». Корпус вкривав сніг, його обриси розмилися. Здоровий глузд казав: окрім заблокованої смуги та незручностей зі зльотами над Медоувудом, нічого страшного не відбувається. Тільки неприємна ситуація, без жодних травм, жодних очевидних збитків. Оце й усе.
— Ходімо до моєї машини, — сказав він начальнику бригади «Аерео-Мехікан». — Візьмемо рацію й запитаємо, що до чого.
Дорогою він пригадав, що Сінді скоро нетерпляче очікуватиме його в місті.
Мел залишив пічку в машині ввімкненою, тож всередині їх зустріло приємне тепло. Інґрем зі вдячністю простогнав. Він розстебнув пальто й нахилився вперед, щоб розігріти руки під потоком теплого повітря.
Мел перемкнув частоту радіоприймача на службу техобслуговування аеропорту.
— Пульт контролю снігоборотьби, я «Машина-один». Денні, я зараз на заблокованій смузі три-нуль. Подзвони у службу техобслуговування «ТВЕ» та перевір, що там із Джо Патроні. Де він? Їде, чи як? Прийом.
Голос Денні Ферроу прохрипів крізь гучномовець на приладовій панелі автомобіля:
— «Машина-один», я пульт контролю снігоборотьби. Виконаю. І ще, Меле, телефонувала ваша дружина.
Мел натиснув на кнопку мікрофона.
— Вона залишала номер?
— Так.
— Пульт контролю снігоборотьби, я «Машина-один». Денні, віддзвонись їй, будь ласка. Скажи, мені шкода, але я трохи запізнюся. Тільки спершу розвідай про Патроні.
— Зрозумів. Чекайте. — Рація затихла.
Мел запхав руку в кишеню свого пальта й дістав пачку «Мальборо». Запропонував Інґрему.
— Дякую.
Обоє прикурили, спостерігаючи за тим, як лобові склоочисники шарпаються туди-сюди.
Інґрем кивнув на освітлену кабіну літака «Аерео-Мехікан».
— Сучий командир, певно, плаче у своє сомбреро. Наступного разу так дивитиметься за синіми вогнями руліжки, ніби то свічки на вівтарі.
Мел запитав:
— У вашій наземній бригаді мексиканці чи американці?
— Ми всі американці. Тільки такі довбануті, як ми, працювали б у таку кінчену погоду. Знаєте, куди той рейс направлявся?
Мел похитав головою.
— Акапулько[41]. Перед тим, як це сталося, мені б довелося з пів року горбатитися на роботі, щоб опинитися на цьому рейсі. — Начальник бригади реготнув. — Ви уявіть собі: виходиш на борт, гарненько втелющив свою задницю в крісло, а тут тобі кажуть, що мусиш виходити. Чули б ви, як вони тут усе матюкали, особливо жінки. Я навіть кілька нових слів вивчив.
Радіоприймач знову ожив.
— «Машина-один», я Пульт контролю снігоборотьби, — заговорив Денні Ферроу. — Побалакав із «ТВЕ» щодо Джо Патроні. Вони дістали звістку від нього, але чоловік застряг у дорозі. Прибуде десь за годину, як мінімум. Він передав повідомлення. Мене чуєте?
— Чути добре, — сказав Мел. — Читай повідомлення.
— Патроні попереджає, щоб ви не загнали літак іще глибше в болото, ніж він є зараз. Каже, що таке може запросто статися. Отже, якщо бригада «Аерео-Мехікан» не цілком упевнена в тому, що вони роблять, їм не варто нічого починати до того, як прибуде Джо.
Мел скоса глянув на Інґрема.
— Що про це думає бригада «Аерео-Мехікан»?
Начальник кивнув.
— Нехай Патроні робить, що хоче. Ми почекаємо.
Денні Ферроу перепитав:
— Ви отримали моє повідомлення? Все зрозуміло?
Мел натиснув на кнопку мікрофона.
— Зрозуміло.
— Гаразд. Є ще дещо. «ТВЕ» збирає ще людей з наземної бригади, щоб ті допомогли. І, Меле, знову дзвонила ваша дружина. Я передав їй повідомлення. — Мел відчув, як Денні вагається, свідомий того, що інші люди, чиї радіоприймачі налаштовані на частоту служби техобслуговування аеропорту, також слухають.
Мел спитав:
— Вона не дуже рада?
— Здається, ні. — Знову запала тиша. — Вам краще самому їй зателефонувати, коли матимете можливість.
Мел подумав, що Сінді, ймовірно, з Денні говорила різкіше, ніж зазвичай. Втім, з почуття солідарності він промовчав.
Щодо «Боїнга-707» «Аерео-Мехікан», очевидно, більше нічого не можна вдіяти, поки не прибуде Джо Патроні. Його порада не загнати літак іще глибше була напрочуд розважливою.
Інґрем натягував важкі рукавиці та застібав пальто.
— Дякую за те, що обігріли. — Він вийшов з машини, на вітер та сніг, швидко затраснувши за собою дверцята. Через кілька секунд Мел спостерігав, як він бреде крізь глибокі замети до скупчення транспорту на руліжній доріжці.