Мел запропонував:
— Невимушено?
— Думаю, так. — Водій засміявся. — Може, я просто тішуся через сніг.
— Ні, Вілле, я так не думаю. — Мел схилився вперед, дивлячись по курсу «Батареї Конґа». Тут справді було невимушено. Мало того, посеред безлюдного перону було відчуття близькості з авіацією, справжньою авіацією, яка в найпростішому своєму значенні була боротьбою людини з природою. Це відчуття втрачається, якщо надовго затримуватися в терміналах та будівлях офісів авіакомпаній; там тебе збивають з пантелику різні недолугі, геть зайві речі. Можливо, всім нам в авіаційному керівництві, подумав Мел, варто інколи постояти на дальньому кінці злітно-посадкової смуги й відчути подих вітру в обличчя. Це могло б допомогти нам відділити мізерне від головного. Це також може трохи провітрити нам мізки.
Колись давно Мел виходив на льотне поле в моменти, коли йому потрібно було подумати, помислити в тиші та на самоті. Він не збирався робити цього сьогодні, але і незчувся, як знову опинився тут… гадаючи, розмірковуючи, що він так часто робив останнім часом, про майбутнє аеропорту та своє власне.
8
Менш ніж п’ять років тому аеропорт Лінкольна вважався одним з найкращих та найсучасніших. Делегації оглядали його із захопленням. Місцеві політики полюбляли завзято тицяти пальцями й розводити теревені про «лідерство у повітряному просторі» та «символ реактивної ери». Тепер політики продовжували теревені, але підстав на це стало менше. Більшість із них не змогли усвідомити, що аеропорт Лінкольна, як і несподівано велика кількість інших великих аеропортів, був близьким до того, щоб стати гробом побіленим[60].
Мел Бейкерсфелд роздумував над словосполученням «гріб побілений» дорогою крізь темряву злітно-посадковою смугою один-сім-лівою. Це влучне визначення, вирішив він. Слабкі місця в аеропорту були серйозні та звичні, проте, оскільки більшість із них була недоступна для громадського ока, про їхнє існування знали тільки працівники цієї «кухні».
Мандрівники й гості аеропорту Лінкольна переважно бачили тільки головний термінал — яскраво освітлений, добре кондиціонований Тадж-Махал. Побудований з блискучого скла та хрому, термінал був напрочуд просторим, де людні зали примикали до елегантних зон очікування. Розкішні службові об’єкти оточували зону для пасажирів. Шість ресторанів національної кухні, від їдалень для гурманів з облямованою золотом порцеляною та відповідними цінами до закусочних швидкого харчування з кіосками із хот-догами. Барів, з приємним приглушеним світлом чи залитих неоном, без сидячих місць, було вдосталь, як і туалетів. В очікуванні рейсу, не виходячи з терміналу, гість міг пройтися магазинами, зняти кімнату й ліжко, прийняти гарячу ванну й замовити масаж, підстригтися, напрасувати костюм, відполірувати туфлі, та й навіть померти, й поховання йому організували б «Меморіальні сади Святого Духа», які мали відділ продажу в нижньому залі.
Якщо судити тільки по терміналу, аеропорт вражав. Його недоліки лежали в робочих зонах, а саме на злітно-посадкових смугах та руліжних доріжках.
Невелика кількість із восьми тисяч пасажирів, які прилітали сюди й вилітали звідси щодня, усвідомлювали, наскільки невідповідною — і таким чином небезпечною — стала система злітно-посадкових смуг. Навіть рік тому смуги та руліжні доріжки заледве дотягували до необхідного рівня; зараз же вони настільки завантажені, що це створює небезпеку. Зазвичай у клопіткі періоди на двох головних смугах літаки сідали та злітали кожні тридцять секунд. Ситуація з Медоувудом та згода, якої аеропорт дійшов з його громадою, змушували інколи, в рекордні періоди, використовувати запасну смугу, яка перетинала дві інші. В результаті літаки злітали та здійснювали посадку, можна сказати, хрест-навхрест, й інколи диспетчерам керування повітряним рухом лишалося тільки затамовувати подих та молитися. Тільки минулого тижня Кіт Бейкерсфелд, брат Мела, похмуро передбачив: «Отже, ми там на сторожі у вежі, даємо собі раду з ризиковими випадками і поки що не зіткнули два літаки на перетині. Але одного дня, секундна неуважність чи хиба — і в когось із нас таке трапиться. Я Бога молю, щоб таке трапилося не зі мною, бо то буде другий Великий каньйон»[61].
Перетином, про який вів мову Кіт, щойно проїхала «Батарея Конґа». В кабіні «Сноубласта» Мел перевів погляд назад. «Батарея Конґа» вже віддалилася від перетину, і крізь густий сніг навігаційні вогні якогось літака виднілися на іншій злітно-посадковій смузі, поки він швидко здіймався в повітря. Тоді, дивовижно, але всього за кілька ярдів позаду знову з’явилися вогні; інший літак сідав, здавалося, одночасно зі зльотом першого. Водій «Сноубласта» також повернув голову. Він свиснув.
60
«Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости!» (Матвія 23:27. Переклад Івана Огієнка)
61
Зіткнення над Великим каньйоном — велика авіакатастрофа, що сталася 30 червня 1956 р., коли в небі зіткнулися авіалайнери