У кабіні «Сноубласта» йому згадалася подія, яка з усіх, що він пам’ятав, була найсильнішим ударом.
Вона сталася чотири роки тому.
Зі здивуванням він подумав — чи й справді так давно? — чотири роки від того сірого листопадового дня, коли він через увесь стіл ошелешено потягнув до себе мікрофон системи гучного зв’язку — мікрофон, яким рідко користалися, який приглушував усі інші в терміналі, — та, перериваючи оголошення про прибуття рейсу, оголосив у залах, де швидко запанувала тиша, приголомшливу новину, яка всього кілька секунд тому долетіла з Далласа.
Поки він говорив, погляд не відривався від фотографії на стіні навпроти, фотографії, де було написано: Моєму другові, Мелу Бейкерсфелду, який, як і я, турбується про послаблення грубих пут землі. Джон Ф. Кеннеді.
Фотографія так і залишилася, а з нею й спогади.
Спогади для Мела почалися з промови, яку він виголосив у Вашинґтоні.
У той час, окрім посади генерального менеджера аеропорту, він був президентом Ради операторів аеропортів[62] — наймолодшим її лідером за всю історію цього маленького, та впливового органу, що об’єднував головні аеропорти світу. Штаб-квартира РОА розташовувалась у Вашинґтоні, тож Мел часто туди літав.
Його промова прозвучала під час конгресу національного планування.
Авіація, як зазначив Мел Бейкерсфелд, є єдиною справді успішною міжнародною справою. Вона виходить за межі ідеологічних обмежень, так само як і географічних. Оскільки вона змішує різнорідне населення щоразу меншою ціною, авіація слугує найпрактичнішим інструментом для розуміння світу, який будь-коли створювала людина.
Ще значнішу роль відіграє авіакомерція. Перевезення вантажів повітрям, що вже сягало гігантських обсягів, приречене на ще більше зростання. Нові, величезні реактивні літаки, що вийдуть на службу на початку 1970-х, стануть найшвидшими та найдешевшими засобами перевезення в історії людства; через десятиліття морські судна можуть стати експонатами музеїв із сухими доками, їх виштовхнуть із бізнесу так само, як пасажирські літаки усунули у свій час «Королеву Мері» та «Королеву Елізабет»[63]. У результаті ми можемо отримати нову, світову торгову каравелу, яка принесе багатство націям, що зараз перебувають на межі зубожіння. З технологічної точки зору, нагадав Мел своїй аудиторії, повітряні сегменти авіації пропонують усе це, і навіть більше, ще за життя людей середнього віку.
Однак, продовжив він, поки авіадизайнери з мрій плетуть тканину реальності, наземні служби залишаються значною мірою продуктом недалекоглядності або необдуманого поспіху. Аеропорти, системи злітно-посадкових смуг і термінали обладнані для вчорашнього дня, з незначними резервами на завтра — якщо такі взагалі є; те, що на землі не зауважують або ігнорують, з небаченою швидкістю прогресує в авіації. Аеропорти обладнують по частинах, окремішньо, в кожному місті по-своєму, й часто без особливої уяви. Зазвичай надто багато коштів витрачають на гарні термінали й надто мало на робочі зони. Не існує координованого високотехнологічного планування — ні національного, ні міжнародного.
На місцевих рівнях, де політики байдуже сприймають проблеми наземного доступу до аеропортів, ситуація така ж, якщо не гірша.
«Ми пробили звуковий бар’єр, — оголосив Мел, — але не земний».
Він перерахував окремі галузі досліджень та закликав до міжнародного планування авіації на землі — ініціатором якого повинні виступити США, а натхненником — сам президент.
Промова викликала бурхливі овації та широкий резонанс. Схвально відгукнулись такі різні видання, як лондонський «Таймз», «Правда» та «Волл-стріт Джорнал».
Наступного дня після промови Мела запросили до Білого дому.
Зустріч із президентом минула добре. У приватному кабінеті на другому поверсі Білого дому атмосфера була розслаблена й добродушна. Кеннеді, як зрозумів Мел, поділяв багато його власних ідей.
Згодом були й інші зустрічі, деякі з «мозковими трестами», де були присутні радники Кеннеді, зазвичай тоді, коли Адміністрація розглядала питання авіації. Після кількох таких оказій, з певними неформальними наслідками, Мел став почуватися в резиденції президента як вдома, та був уже не таким враженим, як тоді, коли опинився тут уперше. З часом його стосунки з Кеннеді переросли у приятельські, тож Мел став нарівні з іншими консультантами президента.
Десь через рік після першої зустрічі Кеннеді поцікавився у Мела, що він думає про роботу у Федеральній агенції цивільної авіації[64] (зараз це управління). Десь під час другого терміну Кеннеді, який, як усі припускали, буде автоматичним, тодішній адміністратор ФУЦА, Гелебі[65], дістане іншу посаду. Що Мел думає про те, аби зсередини здійснити деякі заходи, які він обстоював зовні? Мел відповів, що це справді вельми цікаво. Він пояснив, якщо йому зроблять таку пропозицію — відповідь буде ствердна.
62
64
65