Зал недільної школи зараз був наповнений так, що було важко дихати; повітря, в якому висів дим, усе меншало. Всі стільці вже були зайняті, а близько сотні людей стояли.
Сам факт, що так багато людей проміняли теплі домівки на цю зустріч, красномовно засвідчував їхнє завзяття та зацікавленість. Наразі всі вони були розлючені.
Лють — майже така ж відчутна, як і тютюновий дим — походила з двох джерел. Першим було довголітнє обурення через побічний продукт аеропорту — гуркіт від реактивного руху, що вражав барабанні перетинки та атакував домівки Медоувуда вдень і вночі, ламаючи мир та спокій як сплячих, так і несплячих. Другим було розчарування, що більшу частину зустрічі тут присутні не могли одне одного розчути.
Певні акустичні труднощі передбачалися. Врешті-решт саме цього і стосувалося зібрання, для якого в церкви позичили портативну систему гучного зв’язку. Однак не очікувалося, що сьогодні реактивні літаки злітатимуть одразу над головою, від чого й людські вуха, й система гучного зв’язку виявляться ні до чого непридатними. Причиною, про яку не знала і якою не переймалася публіка, була злітно-посадкова смуга три-нуль, заблокована «Боїнгом-707» «Аерео-Мехікан», та інші літаки, яким натомість давали інструкції на польоти смугою два-п’ять. Вона націлювалась прямо на Медоувуд, ніби стріла, в той час як смуга три-нуль відправляла літаки дещо вбік.
У короткотривалій тиші розчервонілий голова зібрання прокричав:
— Леді та джентльмени, вже кілька років ми намагаємося домовитися з керівництвом аеропорту та авіакомпаніями. Ми вказували на порушення спокою в наших домівках. Ми довели незалежними свідченнями, що нормальне життя в такому пекельному шумі, з яким нас змушують миритися, — просто неможливе. Ми заявляли про те, що навіть наш здоровий глузд під загрозою й що наші дружини, діти та ми самі живемо в небезпеці нервових зривів, а деякі з нас їх уже мали.
Голова, лисуватий чоловік з важкою щелепою, якого звали Флойд Занетта, працював керівником у поліграфічній фірмі та був одним із домовласників у Медоувуді. Занетта, який мав близько шістдесяти років, був відомий участю в громадських справах, а на лацкані його спортивного піджака виднівся значок — свідчення про багаторічне членство в «Ківанісі»[89].
Голова зібрання і якийсь бездоганно вдягнений молодий чоловік біля нього розмістились на невеликому підвищенні в передній частині залу. Молодого чоловіка, що сидів, звали Елліот Фрімантл, він працював адвокатом. Збоку біля нього стояв розкритий чорний шкіряний портфель.
— А що ж роблять аеропорт і авіакомпанії? — продовжив Флойд Занетта. — Я вам скажу. Вони вдають; вдають, що слухають. Прикидаються і встигають плести купу обіцянок, які навіть не збираються виконувати. Керівництво аеропорту, ФУЦА та авіакомпанії — це шахраї, брехуни…
Слово «брехуни» загубилося.
Його поглинуло оглушливе, майже неймовірне звукове крещендо, монструозний потужний рев, що, здавалося, вхопив будівлю та добряче нею трусонув. Багато хто з присутніх прикрили вуха, буцімто це їх могло захистити. Кілька нервово глипнули на стелю. Інші, з вогнем в очах, щось гаряче говорили своїм сусідам, хоча тільки людина, яка вміє читати по губах, могла б зрозуміти, про що йшлося; не чулося жодного слова. Здригнулася карафка з водою на кафедрі. Якби Занетта її не вхопив, та упала б на підлогу й розбилася.
Так само миттєво, як він почався та зріс, рев ослабнув і згас. Уже на відстані кількох миль та на висоті кількох тисяч футів Рейс 58 «Пен Американ» пробивався крізь бурю й темряву, піднімаючись до більшої, чистішої висоти, щоб вийти на курс до Франкфурта, до Німеччини. А тепер Рейс 23 «Континентал Ейрлайнз»[90], з місцем призначення у Денвері, штат Колорадо, дістав дозвіл на зліт — над Медоувудом. Інші рейси, що вже стояли на руліжній доріжці поруч, чекали своєї черги.
Так відбувалось увесь вечір, ще до початку зібрання мешканців Медоувуда. А після того, як дійство розпочалося, справи доводилося вести короткими інтервалами поміж немислимим гуркотом від зльотів.
Занетта хутко продовжив:
— Я сказав, вони всі шахраї та брехуни. Те, що тут і зараз відбувається, — остаточний доказ моїх слів. Як мінімум, ми маємо право на заходи зниження шуму, та сьогодні навіть це…