Той самий член комісії скептично промовив:
— Мені здається, у вас дуже великі сподівання.
— Звісно, — втрутився голова, — люди мають право купувати авіастрахування, якщо вони цього бажають.
Демерест кивнув на знак згоди.
— Безумовно. Ніхто цього не заперечує.
— Ні, ви заперечуєте. — То знову озвалася місіс Екермен.
М’язи навколо рота Демереста напружилися.
— Мадам, будь-хто може купити собі будь-який поліс авіастрахування. Потрібно тільки елементарно бути передбачливим, щоб робити це заздалегідь — через будь-якого страхового брокера або навіть туристичну агенцію. — Він скинув оком на інших членів комісії. — Зараз багато людей мають комплексний поліс на випадок нещасних випадків на час подорожей; можуть подорожувати досхочу і мають постійне страхування. Є безліч способів так застрахуватися. Наприклад, великі компанії кредитних карток — «Дайнерз», «Американ Експрес», «Карт Бланш»[140] — усі вони пропонують туристичне страхування для власників їхніх карток; його можна автоматично поновлювати щороку, а також оплачувати.
Більшість бізнесменів, які подорожують, зазначив Демерест, мають як мінімум одну з кредитних карток згаданих компаній, тож заборона страхування в аеропорту не спричинить особливих труднощів чи незручностей для бізнесменів.
— І всі ці комплексні поліси досить дешеві. Я знаю, бо маю такий.
Вернон Демерест замовк, а тоді продовжив:
— Важливо те, що всі ці страхові поліси проходять через певні канали. Заявки обробляють досвідчені люди; минає день чи близько того між поданням заявки та видачею поліса. Таким чином, набагато вища ймовірність викриття якогось психа, маніяка чи неврівноваженої людини, наміри якої можна поставити під сумнів. Потрібно також пам’ятати — божевільна або неврівноважена людина — істота імпульсивна. Коли справа стосується авіастрахування, цьому імпульсу сприяють поліси, які швидко оформлюються та не вимагають зайвих питань, поліси, що доступні в торгових автоматах або страхових касах в аеропорту.
— Думаю, ми всі розуміємо, до чого ви ведете, — різко промовив голова. — Вже починаєте повторюватися, командире.
Місіс Екермен кивнула.
— Погоджуюсь. Особисто мені хотілося б почути, що на це скаже містер Бейкерсфелд.
Погляди членів комісії перекинулися на Мела. Він підтвердив:
— Так, у мене є кілька зауваг. Та я б хотів почекати, коли командир Демерест повністю закінчить свою промову.
— Він уже закінчив, — сказала місіс Екермен. — Ми це щойно вирішили.
Один з членів комісії засміявся, а голова грюкнув своїм молотком.
— Так, згода… Якщо ваша ласка, містере Бейкерсфелд.
Коли Мел підвівся, Вернон Демерест, сердито лупаючи очима, повернувся до свого крісла.
— Також хотілося б прояснити, — почав Мел, — що я дотримуюся протилежної думки стосовно майже всього, що тільки-но сказав Вернон. Думаю, це можна назвати сімейною розбіжністю.
Члени комісії, які знали про зв’язок між Мелом та Верноном Демерестом, усміхнулися, і вже тоді Мел відчув, що напруга, яка наростала протягом минулих кількох хвилин, послабилася. Він звик до таких зустрічей і знав, що неформальність — це завжди найкращий підхід до справи. Вернон також міг би це знати — якби перед тим хоча б поцікавився.
— Є кілька моментів, над якими нам варто поміркувати, — продовжив Мел. — По-перше, погодьмося, що більшість людей завжди мають природжений страх польотів, і я впевнений, що таке відчуття існуватиме вічно, не має значення, яких висот прогресу ми досягнемо та наскільки підвищимо наші показники безпеки. Між іншим, єдина річ, у якій я погоджуюся з Верноном, це те, що наші показники безпеки вже зараз надзвичайно хороші.
Він продовжив: через цей вроджений страх багато пасажирів почуваються зручніше, впевненіше, коли мають туристичне страхування. Вони самі цього хочуть. Також хочуть, щоб його можна було купити в аеропорту, як підтверджують неймовірні обсяги продажу у торгових апаратах і страхових касах аеропорту. Те, чи мають пасажири користатися правом та можливістю купувати страхування, чи ні, є питанням свободи. Що стосується того, щоб одержати страхування заздалегідь, то все просто: більшість людей над цим просто не задумується. До речі, додав Мел, якби авіастрахування продавали таким способом, аеропорти — включно з аеропортом Лінкольна — втратили б значну частину доходів. Згадавши доходи, Мел усміхнувся. Члени комісії з питань аеропорту також не стримали усмішок.
Ось це й було вирішальним аргументом. Доходи від страхових кас надто важливі, щоб отак від них відмовлятися. Аеропорт Лінкольна отримує пів мільйона доларів щороку з комісії на продаж страхування, хоча небагато покупців усвідомлюють, що аеропорт привласнює двадцять п’ять центів з кожного долара. Та все одно страхування — це четвертий найбільший бізнес усередині аеропорту, де тільки паркінг, ресторани й оренда автомобілів приносять більші суми. В інших великих аеропортах дохід від страхування такий самий або й вищий. Вернонові Демересту, міркував Мел, дуже зручно говорити про «захланне керівництво аеропорту», але такі гроші теж мають звичку говорити.
140