Досвідчений, обачний мандрівник робив усе можливе, щоби бирки, які працівники аеропорту або вантажники чіпляли на його валізу під час реєстрації, вказували на точне місце призначення. Часто бувало навпаки. Несподівано часто неправильні бирки поспішно клеїли, а згодом їх доводилося заміняти, коли дізнавалися про помилку. Навіть тоді, коли валізи зникали з очей, було відчуття, ніби береш участь у лотереї, і в ту мить мандрівник міг лише молитися, щоб десь колись він знову побачив свій багаж.
Сьогодні в аеропорту Лінкольна — хоча про це ще ніхто не знав — багаж для Рейсу Два вже був неповним. Дві валізи, які мусили відправитися до Рима, наразі завантажували на борт рейсу до Мілуокі.
Авіавантаж зараз стабільним потоком відправлявся на Рейс Два. Як і пошта. Сьогодні було дев’ять тисяч фунтів[152] пошти в кольорових нейлонових мішках, деякі призначені для італійських міст — Мілана, Палермо, Пізи, Неаполя, Рима, а також Ватикану; інші ж для подальшої передачі до віддалених місць, назви яких ніби зійшли зі сторінок Марко Поло… Занзібар, Хартум, Мумбасса, Єрусалим, Афіни, Родос, Колката…
Важчий, ніж зазвичай, поштовий вантаж був винагородою для «Транс Америки». Рейс «Брітіш Оверсіз Ейрвейз Корпорейшн»[153], який за розкладом мав відправитися трохи раніше від Рейсу Два «Транс Америки», оголосив про тригодинну затримку. Супервайзер поштового відділу наземного обслуговування, який постійно перевіряв розклади й затримки, терміново наказав перенести пошту з авіалайнера «БОЕК» до «Транс Америки». Британська авіакомпанія від цього не тішилась, оскільки перевезення пошти давало високі прибутки і суперництво за ведення справ з поштовим відділом було запеклим. Усі авіакомпанії мали представників у своїй уніформі в поштових відділах, робота яких полягала в тому, щоб наглядати за потоком пошти й гарантувати, щоб їхня авіакомпанія мала свою «чесну частку» — або й більше — у вихідному обсязі. Керівники поштових відділів інколи мали фаворитів серед працівників авіакомпаній і наглядали за тим, щоб їм велося добре. Та у випадках затримки літака про дружбу забували. У такі моменти діяло непохитне правило: пошта мусить іти найшвидшим маршрутом.
Усередині терміналу, на нижчих поверхах та за кілька сотень футів від «Боїнга-707», який зараз обслуговував Рейс Два, розміщувався Диспетчерський центр «Транс Америки» аеропорту Лінкольна. Центр являв собою галасливе, переповнене приміщення з веремією людей, столів, телефонів, телетайпів, телеавтографів, приватних телевізійних ліній та інформаційних дощок. Його працівники були відповідальні за контроль підготовки Рейсу Два та всіх інших рейсів «Транс Америки». У таких ситуаціях, як сьогодні, коли розклади оберталися суцільним хаосом через бурю, атмосфера тут ставала диявольською, а місце дії нагадувало старий газетний відділ міських новин, як його зображав Голлівуд.
У кутку Диспетчерського центру стояв Пульт контролю навантаження — невидимий для очей під морем паперів стіл, — за яким сидів бородатий чоловік зі складним для вимови прізвищем, Фред Фірмфут. У вільний час Фірмфут займався аматорським абстрактним живописом; нещодавно йому сподобалося бризкати фарбою на полотно, а потім їздити по ньому дитячим триколісним велосипедом. Казали, що на вихідні він бавиться з ЛСД, а також страждає через поганий запах тіла. Останнє постійно дратувало його колег у Диспетчерському центрі — де сьогодні було гаряче й задушливо, попри холодну, жахливу погоду зовні, — і вже не раз Фредові Фірмфуту казали, щоб він частіше приймав ванну.
Проте, як би парадоксально не було, Фірмфут мав гострий математичний розум, а його начальство в унісон присягалося, що колись він був одним із кращих фахівців у цій справі. Наразі він керував навантаженням Рейсу Два.
«Літак, — Фред Фірмфут час від часу пояснював своїм вкрай задовбаним друзям, — це як пташка, як гойдалка, мужик. Якщо не помогти, той літак то туда гойднеться, то туда гойднеться, або всьо нараз; але я, пацан, о, нє, я такого не дозволю».
Хитрість була у правильному розподіленні ваги в літаку, щоб його осьова точка і центр балансування були у заздалегідь визначених місцях; відповідно, літак буде відцентрований та стійко триматиметься в повітрі. Робота Фреда Фірмфута полягала в тому, щоб вирахувати, скільки вантажу й куди потрібно скласти на борту Рейсу Два (та інших рейсів). Жоден мішок із поштою, жодна окрема одиниця багажу нікуди не потрапляла в літак без його згоди. В той же час він так само серйозно переймався тим, щоби втиснути туди якомога більше.