Ґерреро не взяв з собою ніякого багажу, окрім маленького тонкого дипломата, де лежала вибухівка.
На стійці реєстрації касир запитав: «Це ваш багаж, сер?» Він вказав на велику купу валіз, які належали чоловіку, що стояв у черзі позаду.
— Ні. — Д. О. Ґерреро завагався, тоді підняв маленький дипломат. — У мене… емм… тільки оце…
Брови касира стрибнули вгору.
— Жодного багажу на рейс до Рима, сер? Порожняком летите. — Він кивнув на дипломат. — Це не зареєструєте?
— Ні, дякую. — Все, чого Д. О. Ґерреро хотів у ту мить, — це взяти свій квиток, забратися подалі від стійки та зайняти непримітне місце в автобусі до аеропорту. Але касир вдруге зацікавлено глянув на нього, і Ґерреро знав, що його запам’ятали. Він поставив на собі клеймо в пам’яті касира — і все через те, що забув прихопити якусь валізу. Звісно, він не зробив цього інстинктивно. Д. О. Ґерреро знав — на відміну від інших, — що Рейс Два ніколи не долетить до місця призначення; відповідно багаж не знадобиться. Та йому варто було мати багаж, заради прикриття. Тепер, під час розслідування, яке, безперечно, відбудеться після втрати літака, те, що один із пасажирів — сам Ґерреро — вийшов на борт без багажу, запам’ятають та коментуватимуть. Це тільки посилить інші підозри стосовно Д. О. Ґерреро, які на той час, можливо, матимуть слідчі.
Та якщо не буде уламків, нагадав він собі, що вони доведуть?
Нічого! Людям, які видають авіастрахування, все одно доведеться заплатити.
Цей автобус хоч колись доїде до аеропорту?
Діти сім’ї італійців галасували й бігали туди-сюди проходом автобуса. Кількома рядами позаду мати досі щось ґелґотіла своєму чоловікові італійською; вона тримала на руках дитину, яка бадьоро плакала. Ні чоловік, ні жінка начебто й не помічали плачу.
Нерви Ґерреро напнулися, як тятива, він ледь стримувався. Хотілося вхопити ту дитину й задушити її; гаркнути на інших: «Заткніться! Заткніться!»
Вони що, не передчувають?.. Ті ідіоти не можуть зрозуміти, що зараз немає часу на дурне триндіння?.. Немає часу, коли все майбутнє Ґерреро — як мінімум, майбутнє його сім’ї… успіх плану, над яким він так старанно працював… — все, все залежить від того, чи дістанеться він до аеропорту та матиме достатньо часу в запасі.
Одна дитина, що бігала, — хлопчик років п’яти-шести, з привабливим, розумним обличчям — спіткнулася в проході та впала на бік у порожнє сидіння біля Д. О. Ґерреро. Намагаючись зберегти рівновагу, хлопчик потягнувся рукою і штовхнув дипломат з колін Ґерреро. Той зсунувся вбік, і Ґерреро перехопив його. Зміг зупинити падіння, тоді обернувся до дитини, обличчя спотворив злий вищир, рука знялася для удару.
Лупаючи очима, хлопчик не міг відвести погляду. Він м’яко промовив:
— Scusi[159].
Зусиллям Ґерреро вдалося відновити контроль над ситуацією. Інші в автобусі могли все побачити. Якщо поводитися необачно, то можна знову привернути до себе увагу. Намагаючись відшукати в закапелках розуму кілька слів, яких він навчився в італійця, який колись працював у нього над одним з будівельних проєктів, він неоковирно промовив:
— É troppo rumorosa[160].
Дитина серйозно кивнула.
— Si[161]. — Хлопчик залишився стояти на місці.
— Гаразд, — промовив Ґерреро. — Це все. Забирайся! Se ne vada![162]
— Si, — повторив хлопчик.
Він не зводив свого колючого погляду, і на мить Ґерреро згадав, що ця дитина, як і інші, буде на борту Рейсу Два. Зрештою немає сенсу розводити сантименти; вже ніщо не в змозі змінити його наміри. Крім того, коли це станеться, коли він смикне за нитку в дипломаті й літак розірве на шматки, все закінчиться швидко, і ніхто — а особливо діти — навіть не встигне нічого усвідомити.
Хлопчик відвернувся й пішов назад до своєї мами.
Нарешті! Автобус рушив швидше… він уже прискорювався! Попереду, крізь лобове скло, Д. О. Ґерреро бачив, що транспортний рух порідшав. Вони можуть… просто можуть… прибути до аеропорту саме заздалегідь, так що він матиме час купити авіастрахування і не потрібно буде привертати до себе уваги. Та доведеться поспішити. Ґерреро сподівався, що до каси продажу страхування черга буде не дуже довга.
Він помітив, що діти з сім’ї італійців повернулися на свої місця, та привітав себе з тим, що хвилину тому йому вдалося стриматись і не привернути нічиєї уваги. Якби вдарив дитину — а цього мало не сталося, — люди влаштували б метушню. Принаймні цього вдалося уникнути. Все одно шкода, що його помітили під час реєстрації, хоча, якщо задуматися, він припускав, що це не завдало якоїсь непоправної шкоди.