— Ні. І я ходжу купатися, — захищалася Яна. — Так, ходжу. На затоку.
— Ця затока — стічна канава. І той так званий ставок у центрі — теж. Проста калюжа. Велика брудна калабаня. Там навіть качок немає, їх звідти вижили мікроби та бактерії. Справжня річка — за містом. На моїй ділянці.
— І до чого ти хилиш? — підозріло спитала Яна.
— Я не хилю, а прямим текстом пропоную тобі провести літо на моїй дачі.
— Про це не може бути й мови!
— Це ще чому? — оторопів Геник, явно збентежений такою різкою відмовою.
— На це є сотня причин.
— Назви хоч одну поважну…
— Але якщо їх узагальнити, то якраз і вийде одна поважна. Я не хочу псувати твій відпочинок, брате.
— Не розумію, про що ти?
— Про твою дачу. Твою, розумієш? Я не хочу заважати тобі та плутатися під ногами, коли ти в компанії друзів-юристів чи потенційних клієнтів нагрянеш туди, аби розслабитися від міської метушні.
Євген трохи подався вперед — вони сиділи за крихітним кухонним столиком на малюсінькій кухні — і ледь торкнувся сестриної руки.
— Дуже вдячний за твою тактовність, Яночко, — мовив він, думаючи, що ні Лідії, ні, тим більше, Вікторії, за таких умов і на думку не спало б думати про його комфорт. — І за твою турботу теж. Але не переймайся дуже. Природно, я часто буватиму на «Горі», — так, від першої частини прізвища, називалася Геникова дача. — І природно, не сам. Про друзів — це перебільшення, звісно, у моєму бізнесі добре, якщо бодай приятелі є, але… Люба, і я, і мої знайомі — усі ми люди зайняті. Може, мені якимсь дивом вдасться викроїти цілий тиждень десь на початку серпня для відпочинку, а може, й ні. Єдине, що я залишаю за собою напевне — це кілька вихідних. А тепер подумай, що отримаєш ти. Абсолютно порожній дім із такою купою кімнат, що там можна заблукати. Фруктовий сад за вікнами. Річку, звідки й воду пити не гріх — така вона чиста. Приватний пляж. Ти навіть зможеш вирощувати на моїй ділянці оті свої кошмарні будяки…
— Якщо ти про мої петунії…
— Я класифікую їх, як бур’ян звичайний…
— Тоді начувайся, — Яна зі сміхом відштовхнула братову руку, що вже тягнулася, аби знов погладити її.
Взагалі Євген був скупим на подібні лагідні дотики, але не з нею. Не з сестрою.
— Моя помста буде блискавичною і страшною. Я… не знаю, що з тобою зроблю! — жартувала Яна.
— Ти досягла свого. Я вже наляканий. Яночко, погоджуйся. Скажи мені «так». Я навмисне заради цього приїхав до Квітневого.
— А я гадала… думала, ти ще не всі справи з будівництвом залагодив, і тому…
— Та усі, всі, трясця тим справам! Ти собі не уявляєш, що то за морока будуватися!
— Ах ти ж моє бідняточко! — з очей дівчини так і бризкало лукавство. — Як подумаю про те, чого ти натерпівся — клянуся, серце кров’ю обливається! Спочатку заробив цілу купу грошей, потім купив собі квартиру, а далі ще й дім збудував! Не життя, а суцільне пекло! Як ти й досі ряст топчеш, таке витримуючи?!
— Янко, ти в мене договоришся! Краще збирай речі та й поїхали.
— Як? — розгубилася Яна. — Прямо зараз?
— А що тебе тут тримає? — іронічно поцікавився Геник. — Діти, кури, порося? Прямо зараз збирайся. Бо тобі дай час на роздуми, то ти вічність будеш думати. Сумніватися почнеш, вагатися… як же без цього? У цьому ти вся. Так що кидай до валізи всі свої три ряси і вперед, назустріч сонцю!
Після слів Євгена запала мовчанка. Здавалося, вічність минула, перш ніж тишу порушив ледь чутний Янин голос.
— Добре. Я поїду з тобою. Ти все правильно сказав. Я так давно нікуди не вибиралася, навіть за межі Квітневого… А якщо там у тебе сад та річка… Але, Генику,… неправда твоя. Я не такий сухар, яким ти мене малюєш. Я не ношу ряси, просто не вважаю за потрібне демонструвати сідниці усім перехожим. Я одягаюся так, як зручно мені. Я не маю грошей, однак не маю і боргів. Зате у мене є цілий світ — мій світ, братику. Може, на твій досвідчений погляд моє життя й убоге — але воно моє. І жоден, нехай і гігантський, успіх нікому не дає права зводити мої скромні досягнення до нуля. Не будь, як сестри. Снобізм тобі не личить!
— Я й на думці не мав тебе принижувати, — пробурмотів дещо присоромлений Євген. Порівняння із сестрами зачепило його за живе.
— Тоді нащо провокував?
— Хотів, щоб ти роздратувалася і почала рухатися. Добра́ тобі хотів.
— Та невже?
— Точно тобі кажу, — запевнив брат. Яна скрушно похитала головою.
— Я тобі вірю, але… Благими намірами шлях до пекла вистелено.