— І справді, про це ми забули домовитися, — погодилась жінка, коли він поділився з нею своїм побоюванням. — Минулого року, десятого серпня, ми познайомилися з вами в Ліворно. Обоє ми тоді мешкали в готелі «Напшугар»[15], ви на другому, Беата з матір'ю на третьому, а я на четвертому поверсі.
— Ви й справді тоді були там?
— Так. Хіба ви про це не знали?
— Ні, не знав. Але, якщо вже на те пішло, розкажіть мені дещо про себе.
— Як мене звуть, ви знаєте. Мешкаю в Гамбурзі. Батько секретар військового міністерства. А Віктор — мій наречений.
— Цього я теж не знав. Добре, що сказали. — Він розсміявся, і на серці полегшало. — А знаєте, я був переконаний, що в Ліворно Беата зрадила мені з Меннелом. Я так ревнував, що ладен був його вбити.
— А між ними дійсно нічого не було? — спитала Хельга.
— Ні. Меннел дав слово честі. Та й… дивлюсь оце на вас і думаю, що вашому нареченому інші не…
— Ви справді такий йолоп? — перебила його німкеня. — Ніколи не подумала б про вас. — Вона запалила сигарету, і погляд її затьмарився. — Віктор падлюка. Великий патріот, стопроцентний німець, спритний, але падлюка. Якби я не кохала його безтямно, то давно б скрутила йому в'язи. Віктор оволодів Беатою. Він вам збрехав. Як на вашу думку, чому вам довелося п'ятнадцятого серпня так раптово покинути Ліворно разом з нею? Бо я наполягала на цьому. Я застала їх на гарячому, як кажуть. І, якщо хочете знати, Віктор і понині плутається з вашою нареченою.
В ту мить Салаї здалося, що небо звалилося на нього. З люттю згадав про Меннела. Того ж вечора він побив Беату за те, що обдурила його. Потім вона сама зізналася в усьому.
— В такому разі між нами всьому кінець, — заявив він рішуче. — Я ще не зовсім божевільний. А при першій же зустрічі з тим негідником уб'ю його, як собаку!
Проте трохи згодом, у ліжку, вони помирилися. Беата виявилась розумніша од нього.
— Голубе мій, — благала вона, — ну, я винна перед тобою. Вибач. Повір, голубе, я тільки тебе одного кохаю. Меннел не більше для мене, як склянка води для людини, яка хоче пити. Подумай і про те, що чекова книжка у нього. Ми можемо його ненавидіти, але втрачати голови нам нічого. Ми ж вирішили поїхати на Захід. Чи не так?
— Так.
— Ми в їхніх руках. Викажуть нас, коли тільки їм заманеться. Ще рік, голубе, потім будемо вільні. Матимемо купу грошей і почнемо нове життя. І яке життя!
— Може, й так, але з тим покидьком я більше не працюватиму.
— Дурниці, голубе! Меннел тільки одна ланка в цьому ланцюгу. Ми працюємо не на нього, а на тих, кому й він служить.
Нарешті Салаї таки погодився з Беатою. Та ревнощі продовжували роздирати його душу. Він ревнував Беату не тільки до Меннела, але й до Тібора Сюча. Безперечно, Беата пояснювала йому, що Сюч тільки її зв'язковий, а не залицяльник, що він виконує важливе завдання, а їй потрібно допомагати йому. Салаї й досі не переконаний, чи правда те, що казала Беата…
Він підвівся і заходив узад і вперед по вузькій камері. В коридорі було тихо. Не чути й кроків вартового. «Хоч би поговорити з Беатою, — промайнуло в голові. — Зараз уже однаково: Меннела немає, ні до кого ревнувати… Що ж робити далі? Листівку від Сільвії знайшли в мене, але якщо все заперечувати, небагато вони дізнаються з тієї листівки. А Сільвію ні в якому разі не можна виказувати, бо вона єдина, хто може допомогти мені. Хоч би не втратити здорового глузду… Треба все як слід обміркувати. Якщо навіть Беата не витримає і «розколеться» — я заперечуватиму все, бо доказів у них немає. Заявлю протест проти звинувачення в шпіонажі. Треба продовжувати грати ревнивця». Раптом йому сяйнула ідея. Підбіг до дверей і почав щосили грюкати. Незабаром відчинилося віконце.
— Чого треба? — сердито спитав вартовий.
— Я хочу говорити з майором. Скажіть, що це дуже терміново. Швидше, прошу вас!
Через десять хвилин його привели до Балінта, який ще був у своєму кабінеті. Майор підозріло глянув на Салаї:
— Що ви хочете?
— Вирішив розповісти про все…
13.
Браун увімкнув кондиціонер і крадькома зиркнув на дівчину. Хельга сиділа у кріслі, байдужо покурюючи сигарету. «Навіть не помітно, що загибель нареченого спричинила їй біль», — подумав Браун і спокійно повернувся до письмового стола. Настрій у нього, власне, був поганий, бо кілька годин тому від Шлеззіга надійшли неприємні вісті. Герцог та Єллінек не дали про себе знати по рації у домовлений час. Їх мовчання свідчить про те, що ліквідувати Губера не вдалося. Правда, Шлеззігу він нічого не сказав, але потай був упевнений, що вони провалилися. Ось і цей лист. Він глянув на аркуш, що лежав на столі. Це теж доказ того, що навколо Меннела не все чисто…