Рустем уважно слухав. Він уже втомився від тривалої дискусії й тепер заклопотано дивився десь у далину.
— Можна попросити вас про одну послугу, дядьку Адаме? — вкрадливо запитав Герцог.
Старий підняв на нього втомлені очі.
— Я вирішив, що найкраще було б поговорити особисто з самим полковником. Він багато чого міг би розповісти. Але мені не хотілося б так, без попередження, вриватися до нього. Здається, він тепер удома. Коли ваша ласка, підійдіть до нього і спитайте, коли зможе мене прийняти. І попрошу вас бути моїм перекладачем. Звичайно, за відповідну винагороду.
Худорлявий старик підвівся:
— Для чого ж за гроші, хлопче, — сказав. — Для доброї справи можна і так…
Не минуло й півгодини, як Рустем повернувся.
— Полковник, друже, поїхав у Будапешт. Дома буде тільки завтра.
— Знову не повезло, — розпачливо проказав Герцог. — Так важко ні один газетний матеріал мені не діставався. А Шалго теж немає вдома?
— Він поїхав у Веспрем.
Губер задумливо схилився над столом у вітальні. Навколо панувала м'яка тиша.
Пообіднє сонце широким струменем світило крізь розчинені двері, дим від сигари розірваними хмарами повис у повітрі. Губер знову і знову пробігав очима прізвища, написані на аркуші паперу, і думав про те, що люди, котрих він оце записав, навіть і в гадці не мають, що сьогодні вночі або завтра вранці вони на довгі роки попрощаються з вільним життям. Він ще мав час передумати. Підпалити папірець — і цим людям не загрожуватиме ніяка небезпека.
У дверях тераси з'явився Герцог. Почувши кроки, Губер різко підвів голову. Він одразу впізнав Герцога, але не поворухнувся, тільки примружив очі.
— Впізнаєте мене? — запитав чоловік, підходячи ближче.
— Герцог. Вальтер Герцог, — відповів і струсив попіл з сигари.
— Я знав, що ви мене впізнаєте, — сказав молодий чоловік і зупинився біля столу. — Хоч Єллінек і заперечував мені. Він помилився. Я виграв парі. — Герцог говорив невимушено, тим часом пильно оглядаючи все, що лежало на столі. Раптом вираз обличчя його цілком перемінився. Адам Рустем тепер би не впізнав цього балакучого, ввічливого, інтелігентного журналіста.
— Єллінек теж тут? — запитав Губер, роблячи спробу по-дружньому всміхнутися і відчуваючи, що це йому зробити важко.
— Я ні кроку не ступаю без фотокореспондента, — промовив Герцог і оглянув залиту сонцем простору кімнату. Десь далеко прогуркотів грім. Герцог вийшов на терасу, з байдужим виглядом на обличчі дивився якусь хвильку в далечінь. З боку Бадачоня насувалися чорні грозові хмари.
Губер поквапливо згорнув папірець із прізвищам і сховав його в кишеню полотняних брюк. «Краще було спалити», — подумав він про себе.
— Як ви сюди потрапили, Герцог? — спитав він спокійним, урівноваженим тоном.
— Приїхав на машині, — відповів Герцог, усе ще стоячи до Губера спиною. — Відень, Гедєшгалом, Кестгель, Балатонемед. Я вже третій день тут. — Він обернувся. — Чудова місцевість!
— Третій день? — здивовано перепитав Губер. — Чому ж ми досі не зустрілися?. — Йому здалося дивним, що Герцог не сідає. — І що ви тут робите?
— Що? Репортаж, звичайно. Власне, шукаю відповідну тему для репортажу. Дотепер знайомився з місцевістю. Орієнтувався. Зважував можливості. Уже склав про себе робочий план. А з вами… я уникав передчасної зустрічі. Знаєте, як то буває. — Він знову підійшов до столу і недбалим рухом запалив сигарету. — В школі по підготовці диверсантів у нас був один учитель, він втовкмачував нам, що перед будь-якою операцією найголовніше — вивчити місцевість, оцінити ситуацію. Я завжди був слухняним учнем, і мені подобалася ця порада, вона дійсно розумна.
— Вас послав сюди Браун? — невпевнено спитав Губер і раптом злякався, відразу зрозумівши, що запитання невдале.
Герцог ствердно кивнув головою.
— Так, він попросив мене завітати до вас. Дуже непокоїться. З певних ознак він зробив висновок, що ви… збожеволіли.
Губер відчув, як холопе в серці. Спокійно! Тепер усе залежить від того, наскільки вдасться взяти себе в руки. Гак, він припустити грубої помилки, не перевіривши у готелі все як слід. Правда, він знав, що Браун діятиме, проте не чекав, що це станеться так швидко і несподівано. Знав Губер і те, що в наступні хвилини йому доведеться боротися за своє життя.
— Невже Браун не зрозумів того, що я йому передав по телексу?[12] — вигукнув він з удаваним подивом.
— Жартуєте, Губер? — посміхнувся Герцог, зручно вмощуючись верхи на столі. — По майте нас за дурнів. Те, що ви передали по телексу, було дезинформацією.