“Двієчник” чудово розумів, що це лише мрії. Війна з обидвома сусідами одночасно перевищувала можливості Польщі – і Німеччина, і Росія, кожна з них окремо, володіли вищим потенціалом, ніж Польська Республіка. Хіба що відреагують союзники… Однак ті зараз билися тільки на дипломатичному фронті, намагаючись відбрехатися від підписаних раніше зобов‘язань. Ні, це не було якоюсь великою несподіванкою – Пілсудський вже давно передбачив саме такий поворот подій. Просто це нічого не давало…
Кілька днів Кроне розмірковував, чи не кинути це все до біса і не поїхати на фронт з одним з багатьох нашвидкуруч утворених добровольчих загонів. Його зупинила тільки думка, що участь в боях кульгавого солдата не першої молодості аж ніяк не змінить хід війни. Ну й залишалася ще охорона – три жандарми, яких йому доведеться перехитрити, щоб втекти з Варшави, бо згоди командування на виїзд йому точно ніколи не дочекатися – Бретцель усвідомив це йому з брутальною щирістю. Взявши до уваги підготовку і можливості своїх охоронців, це буде поважною проблемою… Тому він кожен день з‘являвся в Саському Палаці, збирав найновішу інформацію з фронту і робив поправки на величезній карті, що займала кілька квадратних метрів. Так, наче це мало якесь значення… Всі знайомі й друзі Кроне воювали, або полягли в бою, він залишився в Варшаві сам. Загинув під час нальоту криптолог полковник Єжевський, десь зникли Нарбутт-Одоланицький і Томчак, майор Дубіч командував диверсійним загоном, Пренглер-Вільчинський загинув під час нападу на німецький бронепоїзд. А він переставляв на карті прапорці…
Похмурі роздуми обірвав скрип дверей – в кімнату управління операціями зайшов Тадеуш Бретцель. Шеф II Відділу зупинився перед іншою, меншою картою і встромив у неї кілька прапорців блакитного кольору.
-- Що там? – запитав байдуже Кроне.
-- Нарешті ми встановили останні елементи “мережі”, -- відповів Бретцель з дратівливим задоволенням в голосі. – Сьогодні ми збили під Млавою ще двадцять сім літаків.
Кроне знизав плечима. З початку війни Головний Штаб з невідомих причин намагався об‘єднати розміщені в околицях більших міст “Каруселі” в потужну структуру, здатну нейтралізувати атаки ворожої авіації. Ця конструкція мала назву “Мережа”.
-- Браво! – скривився. – Тільки що це нам дасть? “Каруселі” не відкинуть корпус Ковальова, не зупинять Тімошенко…
-- Вони дадуть нам шанс…
-- Лайно вони нам дадуть! – вибухнув Кроне. – Звісно, Совіти зазнають втрат, значно більших, ніж очікували, але через тиждень, максимум два, вони прорвуть оборону Варшавського Району. Гадаєш, вони плакатимуть за додатковою сотнею тисяч вбитих?! Оті всі “Каруселі” й “Глушилки” нічого не варті, авжеж, вони зупинили повітряні нальоти, нівелювали перевагу ворога в повітрі. Ми добилися великої перемоги, завдяки нашим зусиллям нас знищать тільки на землі, повітряний простір залишиться наш…
-- Йди вже додому, Янку, -- лагідно сказав Бретцель.
Рука, яку він поклав на плече друга, трохи тремтіла, але його голос був спокійний.
-- Відпочинь…
Кроне кивнув головою, крекнувши встав і мовчки вийшов з кімнати. Відповів змученим жестом на салют вартових, що стояли в коридорі, махнув посвідченням перед очима молодого поручика, проходячи через кімнату вартових, глибоко видихнув, опинившись назовні. Обвів поглядом навколо, намагаючись заспокоїтися; на Саській площі панував контрольований безлад. В небо дивилися дула обложених мішками з піском зеніток, хтось метушився біля вкритого маскувальною сіткою приладу, маніпулюючи металевою тарілкою, діаметром понад десять метрів, що зловіщо поблискувала – мабуть, це була знаменита “Карусель”. Розмістившись прямо на бруківці, група солдатів перекрикувалася, граючи в покер під поблажливим поглядом офіцера артилерії.
“Двієчник” пройшов повз водія, що дрімав у машині, не дивлячись на фізичну втому, він вирішив піти додому пішки.
-- Сержанте, Вас не дістало, що доводиться конвоювати каліку, замість воювати не фронті? – кинув він насмішкувато на адресу Маруні, який йшов слідом за ним.
-- Я виконую накази, пане полковнику, -- в голосі жандарма вчувалося роздратування. У відповідь Кроне легковажно махнув рукою, звернув на Крулевську.
Під неоновою вивіскою кондитерської Ракуского обірванець в кашкеті акомпанував на шарманці худорлявій дівчинці-підлітку.
Дівчина високим, нетренованим голосом співала на мелодію пісні жебраків: