-- Не зрозумів?! – гаркнув Кроне.
-- План передбачає вживати цей прилад кожного разу, коли прорветься ворог… Він не захопить промислових центрів, міст, не окупує їх. Не використає цивільного населення до праці, не знищить його національну самосвідомість, не підкупить його. Бо кожного разу “Ловець Душ” відправить до бою всіх здатних не стільки носити зброю, як вбивати. Отже, ворогу залишиться вбивати всіх цивільних: жінок, дітей, старих… Буде знищено будинки, фабрики, фермерські господарства… Він здобуде тільки всіяну трупами безплідну землю, руїни міст і сіл. Тож, перш ніж ворог дійде до Варшави, він зрозуміє, що ця війна невигідна, вона не принесе трофеїв, перемоги, бойової слави. І тоді, тільки тоді, він відступить…
-- Чому Комендант мені не…
-- Зараз не час на порожні дискусії! – різко перебив його Бретцель. – Може не встиг, може йому було соромно, хтозна?
-- А Наркєвич… Як він допустив, щоб створили таке… страхіггя?
-- Він просто пішов у напрямку, вказаному німцями, не передбачивши наслідків, бо і як? Вони значно перевищили його очікування, не забувай, що ми не в стані передбачити всіх одичних процесів, принаймні не так, як розуміємо магнетизм чи електрику. Це щось з іншого виміру…
-- Він не протестував?
-- Коли зрозумів, спробував знищити апаратуру, зараз сидить в Л-125…
-- Гаразд, -- зітхнув Кроне. – Що мені робити?
-- Тікай! Негайно виїжджай на схід, там щось відбувається, від вчора замовкли всі радіостанції, в тебе буде більше шансів.
-- Якщо росіяни прорвали фронт…
-- Не прорвали, -- запевнив його Бретцель. – Я сказав, що ми не ловимо жодних передач, совіцьких теж. Одна суцільна тиша…
-- Що з Ростоцьким? Бо я залишив його непритомним.
Від мовчанки, яка запанувала в слухавці, в Кроне кров захолола в жилах.
-- Не кажи, що він теж…
-- Мені дуже прикро, Янку, він не вижив, ти розчавив йому горлянку. А зараз ми дійсно повинні попрощатися, пам‘ятай: в тебе залишилося двадцять хвилин…
“Двієчник” автоматично виглянув у вікно і кинувся пакувати валізу. Що потрібно для виїзду в нікуди? В невідоме? Для людини, яка втікала вже не раз, була на волосинку від смерті, це нагадувало щоденний, звичний, як чищення зубів ритуал – трохи одягу і харчів, намет, зброя з набоями, бінокль…
Кроне вирвав з підлоги дві дошки, видобув з криївки дробовик і загорнувши його в покривало, кинув на килим поряд з солідною, шкіряною торбою. Відчинив схований за картиною сейф, витягнув стіс доларів і пачку фальшивих документів, після коротких роздумів поклав у багаж мішечок золотих монет. Як би не закінчилася війна – золото залишиться універсальною валютою… За мить він вже збігав вниз, перестрибуючи через три сходинки. Швидким кроком перетнув подвір‘я, вийшов на сусідню вулицю, розглянувся за якоюсь машиною. Свою він волів залишити перед будинком. Поблизу ресторану з дансингом стояло кілька автівок, найбільш перспективно виглядав Сітроен 15-Six. Щоправда, навколо крутилися люди, однак жоден з них не звертав особливої уваги на паркінг, а в Кроне не було часу на делікатність. Прикладом загорнутого в покривало вінчестера він розбив шибку – на щастя звук розбитого скла розчинився у вуличному гамі – відчинив двері й сів у машину. Скориставшись набутим у розвідці вмінням, він завів мотор і поїхав, поступово набираючи швидкість.
Виїхавши за межі міста, Кроне розслабився – тут переслідування було малоймовірним. Розміщені вздовж дороги постові не мали радіостанцій, а жоден кур‘єр зі штабу його не обжене. Тільки поблизу фронту на нього могли чекати… несподіванки. Однак, Кроне не мав наміру добиратися аж до прифронтової зони – її надто добре пильнували жандармерія та льотні кавалерійські патрулі. Він вважав, що найкраще буде зачаїтися за сто кілометрів від лінії фронту, на краю якогось лісового комплексу, і з криївки спостерігати за околицею. Навіть якщо росіяни прорвуть оборону, мине багато часу перш ніж хтось прочеше ліс. Полювання за недобитками – справа тилових підрозділів, головні сили будуть переслідувати побитого ворога, наступати у визначених штабом напрямках…
Що далі? Він не знав. Він міг би відступити, скориставшись розривом між першою та другою хвилею російських військ, заховатися в якомусь забитому дошками селі здаля від гулу війни, або навпаки – затесатися в натовп в будь-якому з більших міст. З допомогою прихопленого з дому комплекту документів він без проблем міг виправдати свою присутність і тут, і там. Був також інший, значно ризикованіший, хоч дуже привабливий варіант. Росія… Якби йому вдалося продертися через лінію фронту – безлад, який безсумнівно буде супроводжувати поспішне переслідування польських підрозділів, що відступатимуть, повинен це полегшити – він міг направитися вглиб СССР. Там його не шукатимуть не тільки свої з “Двійки”, але й переможці, які безперечно невдовзі почнуть полювання на працівників служб, з якими вони воювали останніх двадцять років…