Албі бек!
Special Thanks
Special Thanks моєму літературному меценату.
Він, як і раніше, обожнює футбол, спрагло переглядає спортивні газети і випуски теленовин. А ще з ним назавжди залишились його посмішка і шляхетний погляд, як у знаменитого британського співака Брайана Феррі. Він повсякчас був таким. Тоді, коли у Львівському військово-політичному училищі ми зранку вибігали на ранкову фіззарядку. І тепер, коли на початку трудового бізнесменського дня в його офіс заходять підлеглі з численних філій фірми «Аякс-ріелт».
Ми сприймали нашого товариша Олександра Кутченка як людину, запрограмовану на блискучу кар’єру в журналістиці. Саша класно писав вже в училищі, дивуючи викладачів професійно відточеними реченнями репортажів та кореспонденцій. Премудрості військової науки теж давалися йому легко. Напевно, тому що Саша прокреслив собі у житті чіткий маршрут просування до успіху.
Можливо, це сталось тоді, коли він після спілкування зі своїм братом Віктором поміряв його офіцерську сорочку з погонами. І Саша полишив філфак Харківського університету, щоб почати все знову в Львівській «політусі».
Мені так і не довелось побувати в його містечку Барвінкове на Харківщині, де зведено пам’ятник козаку Івану Барвінку, а всі мешканці райцентру, відповідно, звуться барвінківчани. Але мені й досі здається, що я теж, ніби пожив у Барвінковому. Тому що від Саші Кутченка я почув безліч розповідей про це українське місто і про його людей. І ще я зрозумів, що мати Саші була справжньою героїнею, яка самостійно виростила чудових синів. Батька вони втратили дуже рано.
Після училища Саша поїхав служити за кордон. Якби він не отримав цей бонус за своє зразкове навчання, звичайно, я дуже б здивувався. Престижне розподілення Саша дійсно заробив працею.
Там, за кордоном, у військовій газеті він продовжував розкривати свій журналістський хист. Але в житті все мало статись поіншому.
Він залишив службу і поринув у безодню бізнесу каламутних, але багатообіцяючих, дев’яностих. Боротьба за виживання була важкою. Зі своїм братом Віктором вони навіть таксували в Краснодарі.
Але крок за кроком спроби закріпитися на ринку операцій з нерухомістю вивели братів у середовище провідних ріелторів.
Тепер їхній «Аякс-ріелт» відомий не тільки в усьому Краснодарі, але й на Півдні Росії загалом.
Я заїжджав до Краснодара, коли здійснював свої тисячокілометрові вояжі з місії ООН у Грузії до Криму у відпустку. Саша приймав хлібосольно. Розповідав про долі наших однокашників, багато з яких добре знають гостинність його дому. Про себе говорив мало.
Лише признавався, що йому тепер завжди не вистачає вільного часу. Але я відчував, що він залишився тим самим славним і успішним товаришем, який сам вирішував, що робити і як вибудовувати свою справу. І тепер деколи везе свою посмішку і шляхетний погляд до Лондона, щоб подивитися футбольний матч «зіркової» команди.
Наші погляди на життя в Україні і майбутнє країни відрізняються. Але це анітрошки не заважає нашій дружбі. Це не заважає нашому щирому спілкуванню. Тому що ми були курсантами. Ми носимо в пам’яті однакові спогади, без яких все інше в нашому житті і житті ще багатьох випускників нашого училища, не мало б ніякого сенсу.
Як там пишуть на обкладинках рок-альбомів? Special thanks to Alexander Kutchenko. Особлива подяка Олександру Кутченку.
Російському бізнесмену українського походження. За твого сприяння ця книга й отримала право на життя. Дякую, друже!
Особлива подяка ОЛЕКСАНДРУ КУТЧЕНКУ.
Автор також дякує кожному, хто в той чи інший спосіб сприяв появі цієї книги: В’ячеславу Лободі, Данилу Кулешову, Тамарі Дерев’янчук, Елеонорі Карапиш, Роману Кухаруку, Олексію Покровському, Олександру Шталтовному, Костянтину Хівренку, Ігорю Халявінському, Андрію Лисенку.
Переклади з англійської Аркадія Волондина за текстовою версією Albi Back Productions ©
Адреса для листів albii@inbox.ru.