Так от Кочубей доповідав від імени українських монархістів про їхні цілі. Цілі ці дуже поважні, і не повинно бути ні одного українця, щоб про них не знав. «Основна ідея, — сказав Кочубей, — монарх (гетьман), що править державою за допомогою національної ради, складеної з представників клас, хліборобів, робітників, духівництва, інтелігенції, промисловців, купців і державних урядників, як окремої класи».
Нас не повинно дивувати, що українські монархісти такі демократичні. Вони бо йдуть за славетною наукою російського Кирила Володимировича, який давно вже проголосив гасло «трудової монархії». Проте, — оповідає далі Кочубей, — «гетьман не буде виборний, бо вже є спадкова гетьманська династія: династія Скоропадського».
Отже, можемо радіти, в сурми сурмити. Є у нас власна династія. Як у всіх порядних націй. Правда, декому згадається лихий час 1918 року, коли Скоропадський уже був гетьманом, і коли неслухняні українські селяни й робітники за короткий час так розтрощили гетьманське царство, що від нього й сліду не лишилося. Може ще неприємно вражати оцінка програми українських монархістів, яку подали «Последние Новости». Ось що вони сказали: «Загалом беручи, в організації українських монархістів багато спільного з російськими монархістами-кирилівцями. Одначе, кирилівці, — кажуть «Последние Новости», — мають безперечно ліберальніше обличчя, ніж Скоропадщина».
Але сумувати з приводу цього не треба. Бо що нам до «обличчя» української династії? Адже-ж ця династія ніколи не буде на Радянській Україні. Адже-ж вона залишиться оперетковим підприємством. Головне-ж, що є в нас династія, що ми не гірші від росіян. І що найважливіше, що й наші фейлетоністи можуть мати в цьому не гірший предмет для розваги, ніж російські радянські фейлетоністи.
С. Лешко.
СУЧАСНИЙ ГЕРБ РОСІЙСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ
СУЧАСНИЙ ГЕРБ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ
ТЕЛЕФОН
До Виконкому сторожем Мешелика взяли...
Старанно дід почав сторожувати:
З столів папери позмітав,
Ганчіркою ізмив столи,
Підмів — і вклався спати.
Коли це: — «дзень-дзелень!..»
(— А щоб тебе скрутило!
Чи це ще спать не час,
Нечистая ти сило?)
Мешелик з лави — скік!
І в телефонну будку рік:
— Чи день, чи ніч, чи літо, чи зима,
Тобі, дзвонарику, пори нема!
Чи ці дзвінки, як і чумацькі казани,
Що в них і день, і ніч дзвони собі й дзвони;
У волости нікого вже нема.
Та нащо-ж калатати?!
І він уклався знову спати
На тверду лаву...
Але дзвонар ловив, як видно, ґави,
Що дідового слова не дочув
Та й знов крутнув:
«А, діду, дзень-дзелень!...»
(— А руки-б тобі в корч. А, келеп тобі в пень!
Дзвонить його нечиста сила пхає...)
— Товаришу який! Чи може — господин,
У волости, їй-бо, нікого вже немає —
На що-ж на зло крутить?..
(Не сукин-же ти син?)
І знов дідок посунув ноги
Під сірячину вбогу...
Але він спокою не мав;
«Дзвонар» — вже втретє калатав:
«А дзень, діду, дзелень,
— Який сьогодні день?...»
Тепер Мешелик не кричав,
Він без гарячки встав,
Ганчірку мокру взяв
І на дзвінки поклав...
— Тепер, крути, гони,
Дзвони тепер, дзвони...
Пішов і ліг.
Те писар підстеріг!
І зняв на другий день Мешелика на сміх...
Але свобідно-б міг
Замість глумити,
Старого діда научити,
Як в телефон той говорить:
Куди кричать, а що крутить...
Багато в нас таких бува,
Що в них розумна голова,
Вони письменні, вчені ґулі,
А темним всюди сучать дулі!
Володимир Ярошенко.
ПО ДІЛОВОМУ