— Східці, діду, на могилі того... попсувались дуже... Сам чортяка, не вам кажучи, ноги поламає...
— Та воно конешно... Протрухло вже... Нема того, щоб їх якось... А що там у городі по газетах пишуть?
Мою «змичку» перебивають нові екскурсанти і я перехожу до другої кімнати, де висять рушники, плахти, бандура, «книга туристів»...
Я сідаю на самому краєчку дзиґлика, обережно розгортаю «книгу туристів» і читаю. Я розумію, що кожне поцікавилось би такими записами, що тут їх є така сила, але я не маю змоги їх умістити й через те синтезую їх окремими представниками.
Кожний тут підписується відповідно до свого походження, сімейного стану, фаху, літам, індивідуального нахилу то-що.
Наприклад, кооператор звичайно пише так:
«Збалансували ми, батьку, в своєму ЄСТ-ві видатки й прибутки і оце приїхав я, до тебе. Батьку Тарасе! Допоможи Сельбанкові та інтегральній, а мені — благослови стати до шлюбу.
Кооператор Юхим Гаврилович Закупайленко».
Ось написав «щирий»:
«Батьку всієї Наддніпрянської, Наддністрянської, Кубанської, Зеленоклинівської України й усіх земель українських, розкиданих по всіх усюдах усього світу. Подивись лишень, батьку, та послухай, як п’ють із нас кляті вороги кров і не нап’ються. Та дарма! Прийде час, що й ми будемо їхню пити! Їй-бо, будемо! Правда, батьку?
Поховайте та вставайте...
Сільвестр Петрович Геть-Нечипайленко з дружиною Катериною й дітьми Богданом і Петром (одному 11 років, а другому 13. Доньки нема, але з твоєю допомогою, батьку, сподіваюсь, що незабаром буде)».
Далі інспектор політосвіти Глухівської округи:
«Товарищи! Я думаю, что вы все согласитесь с моим мнением насчёт того, что каждый сознательный рабочий и крестьянин должен побывать на могиле великого украинского писателя-марксиста, так сказать, нашего первого украинского коммуниста-активиста-массовика — тов. Шевченко, ибо потому, что так как он первый сказал: «Вся власть советам Р. К. и К. д-ов, смерть буржуазии и социал-предателям, да здравствует Коммунистическая партия». Кроме того, я считаю, что такие экскурсии весьма и даже очень будут полезны для слушателей ликбеза.
Сергей Лобарев».
Я перенявся глибокими думками моїх попередників, узяв олівця й написав і собі:
«Батьку Тарасе! Нарешті і я до тебе приїхав. Ти страждав за волю, і я теж страждаю. Ненавидять мене, знущаються, підкопуються під мене всякі бюрократи, фахівці, халтурники й усяка, батьку, контрреволюція (бо раз я себе вважаю за революціонера, то вони — контрреволюціонери). Тебе, батьку, звали Тарасом, а мене звуть Петром. Допоможи мені, батьку, ще дряпонути дописа або фейлєтона на всіх моїх ворогів.
Повстаньте, гнані і голодні!
Твій, батьку, правнук Петро Котик».
Я зробив найголовніше. Тепер я щасливий, що кожна свиня, яка писатиме в «книзі туристів» про себе, прочитає і моє ім’я, а це все одно, що вчепитися за чуба самій історії.
Я виходжу на край Чернечої гори, а підо мною перевертаються ліньки з боку на бік Дніпро, бовваніють на обрії далекі ліси й тільки чайка, скиглячи десь понад берегом, порушую тишу. Ось зірвалася відкілясь зграя крижнів і шугнула через Дніпро на Золотоньські болота. Я пригадав чогось Гоголя: «Рєдкая птіца долєтіт до срєдіни Днєпра» — ну, чи можна-ж було так безсоромно брехати? Це, на його думку, зграя крижнів — «рєдкая птіца». Хоч би ще він був якийсь бідолаха мисливець, що тижнями ходить по болотах і навіть пір’я від якогось поганого чиряка не побачить — я розумію, а то ж — Гоголь!
Я в-останнє дивлюсь на «лани широкополі і Дніпро, і кручі», розуміючи всю свою вагу й значення. Мені шкода тепер, що я не дописав у «книзі»:
«Всі, батьку, брехали! Тільки ти один та я пишемо по правді».
Але треба вже до пристани, і я поволі схожу в долину.
Петро Котик.
Робітник: Ну й шарики, щоб ви лопнули!
«ГАЗЕТА ПОМОГЛА»
Народній трибун. Низько підстрижена голова, велике шкло окулярів, що щільно лежать на очах. Такий вигляд і мусить мати проводир пролетаріяту.
«Комсом. України».
Мал. Л. Каплана.
Перукар. – Як прикажете: йоржиком чи під вождя-с?
ПІСНІ Й ПОБУТ
