Ну й писав же Ігнатій Васильович!
Оце правою рукою тільки — чирк, чирк та чирк. А лівою рукою дебеленьку книжечку гортає та так швидко, швидко. А до того ще й під ніс щось мимрить.
Ігнатій Васильович на укркурси не ходив і ставився до них з призирством. Він звичайно казав:
— Надо себя уважать! У меня у самого мать козачка, а отец хоча і не козак, но кобзаря вашого чітивал і даже хваліл... Шевченковській язик мне в савершенстві знаком. Ну, а єжалі для глазной пилі нужно галіцизму пустіть, то на єтот прідмет со времьон гетьмана словарь Дубровського храню... Курси? Нє-е-е! Не подвідьотє. Надо себя уважать!..
Сьогодні Ігнатій Васильович прокинувся в доброму гуморі й рішив день трудовий почати відразу з «глазної пилі»...
Він навіть посміхається у свої руді вуса від задоволення, що воно так добре йде:
— Сучасним облічаю необхідним звернутися з питанням до Хвін хвілії. Позаяк я займаюся...
Скрипіло, скрипіло перо та й стало...
— Ну, а как же, «кустарное производство» по «нашому» буде? Га, товаришу Дубровський?
— К, к, к... ка, ке, ки, ко, ку... кусковой, кусок, кустарний. Во! — Чагар, чагарник; чагарняк.
— Так! Бері любоє! Что і говоріть, обільний язик... Ну, єжелі «куст» будєт «чагар», значит «кустарний» будєт... «Чагаровий!» — випалив Ігнатій Васильович і аж підскочив, не на жарт перелякавши дядька Максима.
Так і катанув:
«Займаюся чагаровим робливом ліжок»... Далі все пішло прекрасно. Закінчення було навіть урочисте: «Вищевикладене та підпис свідкуються притулком печатки сільбуду»...
— Каті, дорогой до Хвін-хвілії!.. Ха-ха! Не лякайся — це по-«нашому», а по руському — це фінотдел.
Пішов дядько до Хвінхвілії.
Даремно напудрена панночка намагалася за допомогою Дубровського знайти зміст у цій «писульці». Але на щастя їй раптом спала на думку геніяльна ідея: треба з кінця починати довгі листи.
І натрапила: «свідкуються притулком»... Дубровський?
— Пріг, при, прис, прит, притулок! — Убежище, приют!
— А-а-а! — протягла ліниво, — це-ж ти, дядю, не туди попав. Вон, іді напротив — там дефектівній дом, там раскажут...
Пішов дядько «напротив»...
Стрів його завдомом, проглянув, але не второпав і на краєчку надрапав:
— Окроно. Надсилаю цю писульку на... — Дубровськнй — 3, за, заключение? — результат, сильогізм, ув’язнення!
— ... на ваше ув’язнення...
— Каті в Окроно!
— Ну, це вже «воно»! — зрадів Максим.
А у «воно» прочитали й за тим таки Дубровським рішили:
— Ув’язнення — заключеніе в тюрьму!
— Це, товаришу, ви до нарсуду зверніться, — порадили, — там у цих справах.
І пішов Максим, чухаючи потилицю та з жахом поглядаючи на сонце, що вже здорово до заходу нахилилося.
А коли стрів його на дорозі якийсь знайомий крамар та прочитав йому всі резолюції, то так тікав дядько Максим до своєї Дримайлівки, що й бублика онукові забувся купити...
— Ну його з їхніми хвінами, з їхніми хвилями — ще й справді до суду попадеш...
Бульба.
ПРИМАРИ УКРАЇНІЗАЦІЇ
Мал. І. Падалки, «Черв. Перець»
ТРЕБА УКРАЇНІЗУВАТИСЯ
Отже про українізацію. Українізація — це, як у Васильченковій «Мужицькій аритметиці» — лямпи. Вона — річ тендітна: торохнеш возом — наробиш шкла. Отож треба, щоб українізаторський віз їхав помалу, обережно, легше на зворотах. А українізуватися треба. Це, хоч круть-верть, хоч верть-круть, а не викрутишся. Я вже не говоритиму за наші установи та їхніх нещасних службовців: з українською мовою у наших службовців виходить, як ото в приказці — казала бабуся до самої смерти, та все казна-що. Хай уже вони дадуть відповідь за свої гріхи на страшному суді.
Я — за иншу українізацію, глибшу й ґрунтовнішу. За українізацію наших клубів.
Як їх українізувати?
А ось вам кільки практичних порад.
Насамперед зовнішній вигляд. То не українізований клуб, коли там не висить на стінах та по кутках принаймні з 30 вишиваних рушників та плахт. Тепер написи й плакати. Тут поморочиш голову, поки добереш. А все-ж таки добрати можна. Ось, наприклад — замість «курить запрещается» ви пишете: Заборонено курити... а далі додайте — Цигарки. Не шкодить під низом написати: — курити люльки — дозволено. Це одразу-ж надасть нашому клубові українізованого вигляду. Ви уявіть собі — всі курять люльки, куди не глянеш — скрізь люлька, просто тобі — Січ, а не клуб. Незручно, правда, щоб і в юнсекції смоктали підлітки люльку, а проте тут можна, замість люльки, дати кізяка. Кізяк — українського походження й за русифікацію його боятися нема чого.