Ну, от тепер — срібло. Але мені скажи, —
Казав один непач другому,
— Як так було, що корячись режиму
Оцьому, більшовицькому, новому,
Охоче брали ми нікчемні папірці,
Що, мов тріски, горіли в гаманці?
А другий, підморгнувши хитро оком.
Одмовив: — Ну, а хто підписував позику
І купував «хлібні» та «золоті»?
Приглянься, друже мій, глибоко
В причини ті,
Через які самі собі товчем ми пику.
А щоби роз’яснити краще справу, —
Я покажу тобі один маленький фокус.
Червіння ставлю на заставу,
Коли не доведу тобі. Нівроку?
Отак, в кав’ярні, сидючи за чаєм,
Вели розмову непачі.
Коли — собачка під столом блукає,
Недоїдки й крихти жеручи.
—Цю-цю, цю-цю!.. — собачку кличе другий,
Отой, що пояснить причини бравсь. —
Ну, от якраз і пес тут до послуги.
Скажи, ти бачив, щоби пес гірчицю сам лизав?
Не бачив? Неможливе кажеш?
А я кажу — лизатиме. Ще й як!
— Вся справа в тім — куди намажеш —
Подати їжу — не пустяк...
Так от, дивись... — І, поманивши пса,
Узяв гірчиці трошки
На держальце від ложки
Й мазнув горчицею собаці під хвоста.
Заскавучав, метнувся швидше птиці,
Скрутився пес клубком,
А потім... — язиком
Став швидко з-під хвоста вилизувать гірчицю.
В. Проноза.
ЖАЛІБНИЙ ДЯК
А що тільки в церкві дяк
«Іже» заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.
Аж завважив теє дяк,
До неї забрався:
«Чого плачете ви так?»
Стару запитався.
—Як не плакати мені, —
Стара баба каже,
— Коли мене голос ваш
А ж за серце в’яже!
Так колись моя коза
На льоду кричала,
Як там її звірина
Бідну розривала.
С. Руданський.
У КООПЕРАТИВІ
– Чому це у вас нема ні цвяхів, ні перкалю, ні цукру, а в приватній крамниці це є.
– Даруйте, ми нічого спільного з приватною торгівлею не маємо!
СЛОВО — ДІЛО
Чую напади на «живу» церкву.
Чую нарікання, що й «жива» — як мертва.
Що й вона тільки на словах сприйняла соціалістичну революцію, що перефарбувалася тільки в захисний колір, а насправді криє в собі всю отруту й забобони, що так задурманювали люд трудящий за старого дореволюційного часу.
А воно й неправда!
А воно й не так!
«Жива» церква стала на шлях кардинальних реформ у старій церкві й не тільки реформ зовнішнього, показного боку в релігії, а реформ, я кажу, кардинальних, глибоких реформ, що в прикорні Змінять і геть знесуть релігійний намул патріаршої російської князівської та боярської церкви.
Соціяльна революція, це братця, не «фунт ізюму».
Соціяльну революцію сприйняти це не «Достойно є» заспівати...
Це, братця, матеріялізм.
Скрізь матеріялізм.
Усюди матеріялізм.
А церква стара що проповідувала?
Дух...
З духом по соціяльному морю не попливеш.
З духом — тут стань, братця, осторонь.
Матеріялу тут подай...
Щоб видать було, що даєш, щоб слихать було, що пропонуєш.
Одне слово, подержаться щоб за що було...
Оце дай, раз соціальну революцію визнаєш, раз «матеріялізму приобщишася»...
І «жива» церква за це й бореться...
Слово — діло...
З Нового року, як я чув, «живая» подає до бога величезну петицію, про кардинальні зміни в небесному управлінні.
«Єдиноличне» боже управління цілим світом видимим і невидимим касується...
Верховна влада передається з’їздові рад преподобницьких, мученицьких, ангельских та архангельських депутатів...
З’їзд обирає небесний виконавчий комітет (НЕЦИК).
Бог і Ісус уходять у НЕЦИК, як консультанти, в разі як їх не оберуть за членів...
Духа, як єство не матеріялістичне, не вибирать, а спарувать його з підходящою голубкою, хай яйця несуть... Призначити йому й його жінці довічню пенсію по лантуху проса на рік, за довгочасну службу на небесній ниві.
Новообраному НЕЦИК’ові переглянути справу грішників і оголосити широку для них амністію.
Зокрема амністувати Іуду Іскаріотенка, бо 1889 років (1922 - 33) за 30 карбованців хабара — нести кару несправедливо.