Нехай славиться Той, Хто не вмирає, і тримає у своїй руці два ключі, один від Безмежного Прощення і другий — від Нескінченно Тяжкої Кари.
(З книги Р. Ф. Бертона «Озерні регіони Екваторіальної Африки»)
Двійник Магомета
Позаяк у свідомості мусульман ідеї Магомета й релігії нерозривно пов’язані, Господь наказав, щоб на небі ними завжди правив дух, який грає роль Магомета. Це не завжди одна й та сама людина. Одного разу на цю посаду було призначено жителя Саксонії, якого за життя захопили в полон алжирці, серед яких він навернувся до ісламу. Та оскільки він був вихований як християнин, то почав розповідати своїм підданим про Ісуса й переконувати їх у тому, що він був сином не Йосипа, а Сином Божим; довелося його замінити. На місце розташування цього Магомета вказує провідна зірка, видима лише для мусульман.
Справжній Магомет, той, який написав Коран, уже невидимий для своїх прихильників. Мені розповідали, що спочатку він правив ними, але потім почав їх пригноблювати, і його заслали на Південь. Одну з мусульманських спільнот демони підбурили визнати Магомета Богом. Щоб утихомирити цей заколот, Магомета забрали з пекла й відправили на заслання. Саме там мені й довелося з ним зустрітися. Він був схожий на тих тілесних духів, які не наділені внутрішніми чуттями, і його обличчя було майже чорне. Він зміг лише промовити: «Я ваш Магомет» — і вмить занурився під воду.
(З книги Емануеля Сведенборґа «Справжня християнська релігія», 1771 р.)
Історія вічності[14]
…Supplementum Livii; Historia infinita temporis atque aetemitatis.
…nor promise that they would become in general, by learning criticism, more useful, happier or wiser.
Передмова
Я не так багато скажу про «історію вічності», есей, що дав назву цим сторінкам. Спочатку я говорю про філософію Платона{59}; у праці, яка намагається дотримуватися хронологічної точності, певно, раціональніше було б починати від гекзаметрів Парменіда{60} («Не було ніколи й не буде, тому що є»). Сам не знаю, як я міг порівняти з «нерухомими музейними експонатами» форми Платона і як я не зрозумів, читаючи Шопенгауера{61} та Еріуґену{62}, що вони живі, могутні й органічні. Рух, розташування різних місць у різні моменти, неможливо собі уявити без часу; те саме можна сказати і про нерухомість, перебування на тому самому місці в різних точках часу. Як я міг не відчути, що вічність, про яку з любов’ю мріяли стільки поетів, — це чудова фантазія, що звільняє нас, хай навіть на одну швидкоплинну миттєвість, від нестерпного гніту послідовності?
16
…не обіцяй, що, вислухавши критику, вони загалом стануть кориснішими, щасливішими чи мудрішими. Джонсон. «Передмова до Шекспіра» (