«Однак ти загинеш, Чорос, — тоном безпристрасного спостерігача зауважив старший провідник, побачивши мій стан: — Слина тече…»
Я не вмер, як бачите, але довгий час почував себе дуже погано. Якась млявість і притуплення зору заважали жити й працювати. Велику картину «Дени-Дер» я намалював тільки через рік, а цю викінчував поволі, коли одужав. Правду про озеро Дени-Дер і гірських духів, що жили там, я узнав шляхом тяжких страждань…
Чоросов замовк, потираючи зморшкуваті руки. Через густий перепліт великого вікна виднілись освітлені смуги хмар над вершинами гір, а внизу стелилась по полях присмеркова імла. Дуже зацікавлений розповіддю про духів озера Дени-Дер, я не мав підстави не вірити художникові, але в той же час не міг підшукати ніякого пояснення для чудових явищ, що відбились у фарбах на його картині…
Ми перейшли в їдальню. Яскрава лампа-блискавка над столом розігнала тінь нереального, навіяну розповіддю художника. Але я не стерпів і спитав його, як розшукати Озеро гірських духів на випадок, якщо б мені ще раз трапилася можливість побувати в тих місцях.
— Ага, захопило вас це озеро! — усміхнувся Чоросов.
Я вийняв з польової сумки книжку, олівець і приготувався записувати.
— Це місце в Катунському хребті, на його східному кінці. Долину Аргута знаєте? Це — глибока ущелина між Чуйським і Катунським білками. Внизу воно непрохідне, обійдете його боком. Верст з сорок вверх по Аргуту від його гирла, справа по течії, виходить річка Юнеур. Це місце помітно тому, що Аргут робить тут коліно, і гирло Юнеура виходить на широке плоске місце. Від його гирла підете ще вверх по Аргуту лівим берегом, — вважайте, так верст з шість, — і тут, справа по ходу, вийде невелике джерело, чи річка, якщо хочете. Річка невелика, але долина дуже широка і глибоко заходить в Катунський хребет. От цією долиною вам і їхати. Місце сухе, будуть модрини великі, крислаті. Коли підніметесь високо, побачите великий крутий поріг, з нього водоспад маленький, і тут долина поверне праворуч. Дно буде зовсім плоске й широке, і на ньому ланцюг п’яти озер, одне від одного — де з півверсти, де з версту. Останнє, п’яте озеро, де скелі замикаються, і буде Дени-Дер. От і все. Ага, згадав, добра прикмета! В гирлі джерела, куди завертатимете з Аргута, є невеличке болітце. На краю його, ліворуч, стояла величезна суха модрина без гілок, з подвійною вершиною, немов чортові вила…
Я записав вказівки Чоросова.
Вранці я переглядав роботи художника. Запам’яталось кілька чарівних етюдів, але жодного не можна було порівняти з «Дени-Дер». Я не наважився натякнути на можливість придбання цієї картини при моїх дуже скромних коштах. Я купив два начерки снігових гір — на світанку і заході, та ще одержав в подарунок маленький малюнок пером, що зображав мої улюблені модрини — з глибоким знанням характеру дерева. На прощання Чоросов сказав мені:
— Бачу, як ви до «Дени-Дер» придивляєтесь. Але цю вам подарувати не можу. Я подарую вам етюд, намальований мною на озері. Тільки, — він трохи помовчав, — це вже після того, як умру; зараз мені розстатися з ним важко… Не журіться, це буде незабаром… Вам перешлють, — серйозно, зі своєю байдужістю, що так бентежила, додав художник.