Навіть введення в арсенал Кастанеди невідомих раніше світоглядних понять «тоналю» й «нагуалю» (нагвалю) вимагає неймовірних зусиль у побудові нового образу «магічного світу». Тільки дослідження останніх років у царині вакууму наближають нас до можливості пізнання могутньої сили нагваля, таємничої творчої й руйнівної суті Буття. Вже в книзі «Подорож до Ікстлану» індіанські «маги» підводять Карлоса до розуміння безмежності духовного шляху. Абсолютно не зв'язуючи свого методу з Ученням Христа чи Традицією Будди, вони змушують нас пригадати одну з найголовніших Заповідей Сина Людського — «Я єсмь Шлях!» чи окриляюче Ствердження Благословенного: «Хто пройшов усі світи і не захопився жодним з них — того назову я переможцем, бо всі світи переміг він».
Куди ж веде Шлях Христа й Будди? Куди прагнуть дон Хуан, дон Хенаро та вся їхня дивовижна чарівна команда Першопрохідців?
Вони обрали свободу. Не «таємниці» різноманітних «сфер», не «магічні» можливості, що так ваблять сучасних містиків та окультистів, не знання «минулих чи майбутніх втілень», а саму лише свободу! Це єдине, що ми можемо сказати. Але скептики, всміхнувшись іронічно, запитають, як Пілат: «А що таке «свобода»? Як і в часи Христа чи Будди, на це запитання відповіді немає і не може бути. Бо саме слово «свобода» (свабудда, свабодхи)[21] — означає в древній етимології «самопробудження, осяяння». Коли Дух пробуджений, він змітає зі свого шляху ілюзорний світ Обману — Мари (чи Сатани — в західній традиції) і сам стає Деміургом Нової Землі й Нового Неба.
Свобода — це Вседосяжність. В термінології мови, створеної інфернальною свідомістю земного людства, неможливо передати знання про Буття Свободи. Тільки натхненне серце дозволяє відчувати віддалений подих Несказанного.
Для народжених у темниці є три можливості: повірити вісникам Свободи і сміливо полинути за ними по нитці Любові; пробудити у своєму єстві геном батьківської пам'яті про вільне Буття або ж відкинути всіляку «маячню» про Звільнення і залишитися назавжди в «пітьмі зовнішній».
Чому взагалі нас вабить ідея свободи? Якщо світ, у якому розвивається історичне людство, природний, то звідки з'явилося відчуття в'язничності, інфернальності, ув'язнення в якомусь Тартарі?
Древні міфи передають вістку про Битву в Небі й Падіння Великих основ, про Воцаріння на Престолі Буття Космічного Мучителя, котрого Вчитель Нового Завіту називав «Князь світу цього». Ідея Володаря тілесного буття задовольняє лише дитячу свідомість недосвідчених мандрівників. Зрілі Духи бажають знати повне слово Істини.
Сучасна астрофізика відкриває для нас страхітливу реальність. Сонячна Система і цілий космічний регіон наближаються до зоряного монстра — Чорної діри, що загрожує жителям Землі та інших населених світів «огняною смертю». Таку небезпеку передбачували мудреці стародавнього світу, готуючи свідомість мислячих істот до необхідності трансформації.
Тільки звільнення від полону тілесності дає силу і можливість Рятунку. Можливо, в грядущому Магонаука та Маготехнологія й зможуть з допомогою космічної планетотехніки пересувати цілі світи з небезпечного району в спокійний, але для юної Землі вихід лише один — оволодіти можливістю шляху в дусі, щоб урятувати Зерна Життя й Розуму від «вогняної смерті» для посіву на Новому Полі.
Я впевнений, що саме в цьому — суть Місії всіх Будд, Мудреців, Аватарів, Сина Божого. Саме до цього спрямовує розум свого закомплексованого учня Карлоса Кастанеди мудрий індіанець-які дон Хуан Матус. Не даремно він показав освіченому антропологу казкове видіння Орла, причину й Господаря Буття, а також володаря всього живого.
Картина, що її спостерігають «видющі»: грандіозний синьо-чорний монстр з пронизливим оком, що породжує динаміку життя і поглинає свідомість людей після їхньої смерті, — чудова ілюстрація астрономічної Чорної діри, Князя пітьми, Бога Світу цього і таке інше.
Ми починаємо розуміти, що кожен з нас є маленьке віддзеркалення Орла, і як він паразитує на життєвій динаміці й свідомості людей, так і ми є паразитами біосфери, інформації антропосфери, енергії стихій, благородної Жертви Вищого Духу.