Пізніше космічні кораблі «Вояджери» передали сенсаційну інформацію: на рух великих планет — Урана й Нептуна — впливає якесь невидиме тіло. Масу й орбіту його поки що розрахувати неможливо, треба ще зібрати додаткові дані й провести багатократні дослідження. Проте теоретики наввипередки конструюють нову архітектоніку Сонячної Сім'ї, майже одностайно вводячи до неї «сестру» Сонця, називаючи її то Люцифером, то Немезидою (богинею помсти). Вважають, що періодичне зближення Сонця й Немезиди (Люцифера) викликає горотворення, катастрофи і може навіть бути причиною повної руйнації цивілізації.
А в останні місяці 1987 року[9] наукові та популярні часописи світу повідомляли про інформацію, отриману з кораблів «Піонер», яка знову ж таки підтверджує міркування теоретиків. Представники НАСА інтерпретують дані космічних зондів однозначно: за межами відомих нам планет є якесь потужне тіло, що деформує орбіти супутників Сонця. Висловлюється думка, що невидиме тіло є нейтринною зіркою, дехто вважає, що «сестра» Сонця — Чорна Діра.
Така схема дає змогу зрозуміти механіку одинадцятилітніх циклів плямоутворення та бурхливої діяльності Сонця, що призводять до виверження потужних плазмових вихорів, магнітних бур, а відтак — гроз на Землі, пандемій, епідемій, посиленого росту дерев і гнітючого впливу на здоров'я людини. Ми знаємо, що 11 років — це період обертання Юпітера довкола Сонця, і, замикаючи кільце, найбільша наша планета «смикає» гравітаційний трос, яким пов'язані дві зорі, що й збурює динаміку нашого світила.
Можна, звісно, зауважити, що нагромаджувати жахи — невдячна справа, краще жити в спокої і радіти елегійному зоряному дивоколу, де пливе ліричний місяченько. Проте досвід людства і тривога пращурів не дають нам часу для забуття й елегійності. У всякому разі, наука сягнула такого рівня, що може поставити перед собою завдання — визначити координати Чорної Діри, її потужність, характеристики. Таке дослідження підніме космічний гнозис на небувалий рівень. Ми збагнемо загадки часу й простору і, може, з'ясуємо, що сама сутність хроносу-часу, в потоці якого ми народжуємося й вмираємо, є результатом занурення нашого космічного регіону в глибини Тартару, у зоряну пастку.
Справді, загадка всеохопного обертання тіл — від мікро до макро, загальної «спіновості», спіралевидної будови світів — досі наукою не розгадана, навіть не ставиться питання про це. А відповідь може лежати на поверхні буття; як казав Тютчев — загадка природи в тому, що в ній відсутня будь-яка загадка. І спін корпускул та фотонів, і обертання планет чи сонць, і спіральність галактик та ДНК, квітки соняшника і торнадо — все може виявитися багатомірним наслідком деформації нашого континууму під впливом потужного насоса Чорної Діри. Та й не тільки одної нашої, так би мовити, «сімейної», а, можливо, цілої ієрархії гравітаційних провалів, адже наукові часописи світу вже не раз повідомляли про наявність Чорної Діри і в центрі нашої Галактики, і в центрах інших зоряних островів.
Таке припущення — не химерна гра розуму. Космос демонструє нам безліч прикладів зоряних катастроф. Сонячна система не виняток, як я вже згадував, і не застрахована від будь-яких катаклізмів. Можливо, бурхливий розвиток науки та раптовий вихід людини в Космос інтенсифікується самою Біосферою, психогенами титанів, закладеними в нас, для радикальних заходів по врятуванню Сонячної Сім'ї та життя в ній? Що ж може людство робити в цьому напрямку?
Перш за все — точно визначити свою астроситуацію. Розшукати невидимий супутник Сонця, котрий так зухвало впливає на стабільність регіону. Визначити наявність загрози або відсутність її. Теологи та церковні ортодокси завиють обурено: як можна переносити на терен наукових чи то фантастичних міркувань таємні символи «священних» переказів? Та предки навряд чи формували б для своїх нащадків ці грандіозні образи, якби в них не було необхідності. Тому хай вірить, хто хоче в містичних чортів та ворохобного архангела Люцифера, а для людини мислячої більш достойним є взяти на себе місію Деміурга і повернути еволюції статус гармонії, краси і вічнотворчої перспективи.
Зусилля по встановленню миру на Землі, збратанню народів є вельми необхідними в грізний час катастрофічної небезпеки термоядерної глобальної війни. Що може, що здатна чинити планета, розірвана ураганами ненависті та взаємовиключних тенденцій? Нічого, крім екологічного та духовного самовинищення. А обравши шлях єдності й миру, людство здатне буде об'єднати наукові, технічні та духовні потенції в спільний потік і реалізувати своє космічне покликання — прорости з часово-просторового колапсу, з тисячолітнього інферно-пекла у Всеосяжність.