Голландська служба надій не виправдала. Спершу їх нідерландські високомогутності платили найманцям справно, та коли війна з англійцями закінчилась, а сухопутні битви з французами притихли, вюртемберзькі мушкетери стали не потрібні. Хто перейшов служити до поляків, хто до шведів, а Корнеліус усе поневірявся в Амстердамі, збував останнє.
Та й то сказати, справжньої війни давно вже не було. Либонь, що й зовсім закінчилися вони, справжні війни. Десять літ, із безвусого отроцтва, тягнув фон Дорн солдатську лямку — простим рейтаром, потім корнетом, два роки тому нарешті викупив лейтенантський патент, — а все виходило нужденно, ненадійно, та й ненадовго. Два роки послужив французам, півроку мекленбурзькому герцогу, рік данцям, потім шведам — ні, шведам після данців. Іще вільному містові Бремену, польському королю, знову французам. Потрапив у полон до голландців, повоював тепер уже проти французів. На лобі, коло лівої скроні півколом відмітина: в бою під Енцґеймом, коли гатили з каре по кірасирах віконта де Тюренна, поранений кінь бився на землі й ударив кованим копитом — чудо Господнє, що черепа не розколов. Дамам Корнеліус говорив, що це шрам од стріли Купідона, дівкам — що слід од кривого турецького ятагана.
Ось куди б податися — до австрійців, із турками воювати. До такого рішення почав схилятися хоробрий лейтенант під кінець третього місяця байдикування, коли борги перевалили за дві сотні гульденів і почало всерйоз попахувати борговою ямою. Вже, здається, немолодий, двадцять шостий рік, а ні слави, ні багатства, ні навіть даху над головою. У Теофельс, до старшого брата, не повернешся, там зайвому ротові не зрадіють. У Клауса й без того турбот не бракує: треба замок ремонтувати та давню, ще батьківську позику монастирю виплачувати.
Тільки де вони, турки? До Відня добиратися дорого, далеко, і що як вакансії не знайдеться? Тоді хоч у ченці йди, до брата Андреаса — він із фон Дорнів найрозумніший, уже абат. Або в аманти до якої-небудь гладкої, старої купчихи. Який дідько печений, такий і варений.
І тут раптом казкова усмішка Фортуни! У корчмі на Принцевому каналі підсів до столу солідний чоловік, назвався відставним півполковником московитської служби, паном Фаустде. Виявився майже земляком, із Бадена. Послужив цареві чотири роки, тепер ось їде додому — хоче купити дім із садом та оженитися. До Амстердама гера Фаустле милостиво довіз російський посланник фюрст Тулупов, якого відряджено до Європи вербувати досвідчених офіцерів для російської армії. Жалування платять не таке вже й велике, та зате справно. Видають на дорогу щедрі харчові, сто рейхсталерів, а після приїзду ще й підйомні: п'ятдесят рейхсталерів сріблом, стільки ж соболями та п'ять ліктів тонкого сукна. Головне ж — для людини заповзятливої та відважної, котра хоче здобути своє щастя, ця азіатська країна відкриває справді безмежні можливості. Півполковник пояснив, де зупинився російський фюрст, заплатив за вино й пересів до іншого столу — розмовляти з двома голштинськими драгунами. Корнеліус посидів, поміркував. Крикнув геру Фаустле: «А з турками цар воює?» Виявилося, воює — і з турками, і з татарами. Це поклало кінець останнім сумнівам.
Ну а коли вже Корнеліус побачив московитського посланника в парчевій, розшитій коштовним камінням шубі, у високій шапці з чудових соболів (кожна така шкурка в хутровика не менш як по двісті рейхсталерів іде!), то вже боявся тільки одного — не візьмуть.
Нічого, взяли. Та й угоду уклали в найліпшому вигляді: до ста рейхсталерів подорожніх та підйомних (не збрехав півполковник, усе точно — і срібло, й соболі, й сукно), іще жалування одинадцять рублів на місяць та харчові. Термін контракту — чотири роки, до травня 1679-го. Для більшої ваги та щоб був маневр для торгу, фон Дорн зажадав капітанського чину, знаючи, що без патенту не дадуть. Дали! Був лейтенант — вічний, без надії на вислугу, а тепер, бач, капітан мушкетерів. Посол одразу й папери виправив на нове звання, з червоними сургучевими печатями, як і належить.
До Риги новоспечений капітан доплив на рибальському шнеку — Польщу ліпше було обминути, бо могли пригадати позаторішнє дезертирство з полку князя Вишневецького. Увесь пропах оселедцями, зате вийшло недорого, всього шість рейхсталерів.