Ніколас замислився над запропонованою альтернативою. З першим варіантом було зрозуміло, але що таке «ліпиш горбатого»? Виходячи з логіки, цей вираз має означати «говориш неправду».
— Я ліплю горбатого? — перепитав Фандорін, зробивши ображене лице. — Ви хочете сказати, що я жену туфту?
— Сто пудів, женеш, — суворо відповіла Алтин. — Лохом прикидаєшся.
«Значить, про «горбатого» вгадано вірно, — зрозумів Ніколас. — А «лох» — одне з найуживаніших новоруських слів — означає «недалека людина», «дилетант», або «жертва обману». Очевидно, від німецького das Loch[9]. Цікавою є етимологія виразу про «горбатого». Майже не викликає сумніву, що воно недавнього походження й пов'язане з Михайлом Горбачовим, який у росіян отримав репутацію базіки та обманщика. Треба буде потім записати».
— Я заплішений дурень, — сказав Ніколас. — Однозначно. Сто пудів.
Магістр сидів на кухні мікроскопічної студіо, куди чудова рятівниця привезла його просто із Софійської набережної. В машині на запитання: «Куди ви мене везете?» — вона відповіла незрозуміло: «В Бескудники». Помовчавши, додала: «Треба тебе сховати. А то відірвуть макітру, так я й не дізнаюся, що ти за хрін з бугра. Ану давай колись, а то зараз назад на набережну відвезу».
І Ніколас почав колотися. По-перше, тому що відчував до Алтин Мамаєвої, котра впала з неба, вдячність. По-друге, він зовсім не хотів, аби вона відвезла його назад на набережну (хоча погрозу, слід гадати, було виголошено не всерйоз). І по-третє, не було причини критися. Цілком можливо, що міс Мамаєва знала про те, що відбувається, куди більше, ніж він.
Коловся він всю дорогу до вищеназваних Бескудників, які виявилися спальним районом, що суціль складався з брудно-білих панельних паралелепіпедів, і потім, поки підіймалися пішки на дев'ятий поверх (ліфт чомусь не працював), а завершувати довелося вже на кухоньці, за філіжанкою кави, котру господиня зварила швидко й діловито — так само, як вертіла кермо свого автомобільчика. Слухала вона не гірше, ніж містер Пампкін: мовчки й зосереджено. Не перебивала, запитань майже не задавала (тільки одного разу — спитала, хто такий боярин Матфеєв), лише чає від часу поглядала скоса на оповідача, ніби перевіряла, чи не бреше.
Тепер, у м'якому світлі червоного абажура, Ніколас зміг розгледіти дівчину з дивним іменем як слід.
Чорне, коротко стрижене волосся; чорні ж очі, мабуть, завеликі для худенького вилицюватого обличчя; широкий рішучий рот; ніс короткий і трохи кирпатий — ось який мала вигляд господиня бескудниківської квартири. І ще вона була якоюсь дуже вже маленькою, особливо в порівнянні з параметрами Фандоріна. Чи то чорна, стрімка ластівочка, чи то невелике, але аж ніяк не травоїдне звірятко — соболь або горностай.
Ось у чому незвичайність цього обличчя, збагнув Ніколас: за весь час дівчина жодного разу не всміхнулась. І, якщо судити з жорсткого обрису рота, навряд чи вона взагалі коли-небудь розтуляє губи в усмішці. Щоправда, Фандорін читав в одній статті, що середній росіянин за своє життя всміхається у три з половиною рази рідше середнього європейця, не кажучи вже про американців, які вічно скаляться. У тій же статті було написано, що російська похмурість викликана іншим поведінковим етикетом — меншою привітністю й послабленою соціальною роллю ввічливості, одначе Ніколас не вбачав великого гріха в тому, що усмішка в Росії не втратила свого первісного значення й не перетворилася на пусту, нічого не варту гримасу. В суперечках із обмовниками Росії магістр не раз говорив: «Якщо росіянин усміхається, значить, йому насправді весело або співбесідник йому дійсно подобається. А якщо посміхаємося ми з вами, це всього лиш означає, що ми не соромимося свого дантиста». Неусмішливість маленької господині маленької квартири підтверджувала цю теорію. Дівчині не було весело, й Ніколас їй не подобався — от вона й не усміхалась.
Та гаразд, нехай. Але те, що Алтин Мамаєва, отримавши всі відомості, які її цікавили, не визнала за потрібне дати гостеві необхідні пояснення чи хоча б до пуття відрекомендуватися, було прикро.
— Я дуже вдячний вам, — уже не вперше сказав Ніколас. — Ви з'явилися там, на набережній, вчасно, однак…
— Іще б не вчасно, — неуважливо перебила вона, зосереджено розмірковуючи про щось. — Таймінг був супер. На пару секунд пізніше, й той виродок тебе точно кокнув би. Бачив, яка в нього залізяка була в руці?