Владик, звичайно, чудово все розумів — навіть краще, ніж сам Ніколас. Людина Відродження поклала другові руку на плече, з хрускотом з'їла яблучко й застережливо похитала пальцем:
— Ось тут, Колю, ти помиляєшся. Заздрити нікому не можна, пропаща це справа. Заздрить той, хто не своїм життям живе. Якщо ти живеш своїм життям, якщо робиш те, для чого тебе створив Бог, — він тицьнув кудись у стелю, — ти нікому заздрити не будеш. Я з тобою зараз без лажі говорю, без пацанства, по щирості. Ось ти хто, історик?
— Історик, — кивнув Ніколас і відпив із чарки.
— Так і будь істориком. Нащо тобі заздрити Владу Соловйову? Я ж, Колю, лиха людина. Розбійник. Я рано чи пізно скручу собі в'язи. З хрускотом, як і жив. А ти давай, книги пиши. Відкриття там роби. — Він невизначено погойдав у повітрі виделкою. — У вас в іс… Історичній науці бувають відкриття? Бувають? От і давай, ломи по повній, заганяй по рукоятку. Інакше який ти в біса історик?
Як це вірно! Фандорін навіть головою закивав. Цієї самої миті він прийняв рішення, що здалося йому простим і природним. Так, він нетверезий, але від цього рішення не ставало менш вірним. Адже правильність вибору усвідомлюєш не розумом, а серцем. Розум може помилитися, серце ж — ніколи.
Не можна залишати Корнеліуса, котрий безмовно простягає з темряви руку нащадкові, самотою. Треба не боятись і не відступати, як не боїться й не відступає Влад. Як Ніколасу жити далі, як почувати себе повноцінною людиною і ставитися до себе з повагою, якщо він одступиться від цієї таємниці, відмовиться від першої справжньої справи, котру подарувала йому доля?
Задихнувшись од почуттів, які переповнювали його, Фандорін тихо сказав:
— Так, Владе, у нас бувають відкриття. Іще які. Я тобі зараз таке розповім…
Він нахилився вперед, щоб розказати другові про заповіт Корнеліуса фон Дорна, про Ліберею та про боярина Матфеєва, але тут до кабінету заглянула Зіна, вона ж Зінуля й Зінок: підняла з підлоги серветку, обережно зняла із Владового плеча пірце зеленої цибулі, що невідомо як туди потрапило, й безмовно зникла.
— Владику, а вона ж у тебе закохана, — голосно прошепотів Ніколас, коли красуня вийшла. — Їй-богу. Ти бачив, як вона дивиться на тебе? О-о, річ тут не в тім, що в тебе багато грошей. Повір мені, вона до нестями захоплена тобою.
Соловйов зацікавлено озирнувся на двері.
— Хто, Зіночка? Ні, ти серйозно? Розумієш, Колю, в мене принцип: ніяких фіглів-міглів із персоналом, а то не робота — бардак виходить. Зіна тут адміністратором. Тямуща, я хотів її на казино кинути. Золото баба. Слухай, ти насправді гадаєш, що вона?..
Ніколас притис руку до грудей і для більшої переконливості заплющив очі.
— Сто пудів. Щаслива ти людина, Владику. І грошей у тебе без ліку, і красиві жінки тебе люблять.
— Це правда, — не сперечався генеральний керуючий «Чорної гори». — А знаєш, чому? Тому що я до них легко ставлюся — і до грошей, і до теличок. Пардон, до жінок. Тут, Колю, ціла філософія, я про це багато думав. Гроші — вони й справді живі. І їм у нас, мужиках, подобається те ж, що лялькам… Пардон, жінкам. І до баб, і до бабок треба ставитися легко, весело, але бе-ережно. Неуваги й недбалості вони не прощають, утямив? Часто говорять: містика грошей, таємниця жіночої душі. Не вір. Нема ніякої таємниці, там усе просто і зрозуміло. Ти, головне, поводься з ними, як із добрими товаришками. Не будь хамом, але й не роби з них фетиша. Ферштеест ду одер ніхт?[15] Любити їх можна, й навіть дуже можна, та не занадто діставай їх своєю любов'ю, притримуй. І вони самі до тебе потягнуться.
— Хто — гроші чи жінки? — уточнив Фандорін, який слухав із надзвичайною увагою.
— Обидва. Тобто обидві. — Соловйов замислився над граматикою, але так нічого й не придумав. — Вибач, Колю. На філософію повело. Ти мені хотів щось розповісти.
На-на-на-пам! На-на-на-пам! — запищав весільний марш удесяте, якщо не вп'ятнадцяте за вечір. Ніколаса не переставало вражати, як по-різному розмовляє Соловйов зі своїми невидимими співбесідниками: то малозрозумілим, але інтригуючим жаргоном, то з вишуканими мовними зворотами (на зразок «візьміть на себе труд» і «буду вам вельми вдячний»), то англійською, то німецькою, то взагалі якоюсь тюркською говіркою.