— Начальнику, ми й гадки не маємо, про що йдеться.
Відмова пацієнта не подіяла на ескулапів. Павлович заговорив знову:
— Ми знаємо про вас значно більше, ніж вам здається. Ти, мордо наркоманська, переховуєшся тут від в’язниці…
Обізнаність лікаря вразила Міхаеля. Він зроду не міг подумати, що хтось із персоналу здогадується про його справжні наміри. Його обличчя сполотніло, зливаючись із білим кахлем, що вкривав стіни басейну. Для сильнішого ефекту Шрек штурхонув його в нирку.
— Що, у штани наклав? Як кажуть у народі, жебрацької долі та арештантської неволі не зарікайся.
Міхаель пустив повз вуха Шрекові кпини, але замислився над словами психіатра. Отже, справжня мета його перебування в лікарні відома її очільникам. Злити такого пацієнта правоохоронцям можна будь-якої секунди, а тому триматися за цю соломинку немає сенсу. Утім, поки всю увагу адміністрації шпиталю прикуто до таких, як Антон, цього ніхто не робитиме, а отже, ще можна потягти час. Утішний висновок дещо підбадьорив бранця, і він повернувся до подій, які розгорталися поряд.
Павлович, стоячи біля Антона, так нахилився до пацієнта, що його вуса залоскотали тому вухо:
— Ваша величність «Водолаз» насправді теж має причини тут перебувати?
До фізичного болю Антонові додалося передчуття біди.
Мало того, що він зірвався та зайшов у відвертий конфлікт зі злочинною лікарською зграєю, яка запроторила його на кілька днів у карцер і надавала стусанів, а тепер непрозорі натяки Павловича сіяли паніку. Чоловіка лихоманило від самої думки, що їм відома геть уся правда — правда, яку знає лише він. Ні, це неможливо!
Не встиг Антон як слід себе опанувати, як Павлович підкинув нове питання:
— Не хочеш розказати, чому тебе переслідує привид?
Влучні слова лікаря нарешті похитнули Антонову впевненість. Ці стежки, якими психіатр вимощував свою стратегію допиту, сходилися в кільце — кільце, що от-от візьме його в облогу.
Пацієнт приготувався до найгіршого, але, на щастя, Павлович рушив у напрямку Бемоля.
— А що нам заспіває пташка? Чи народний артист психушки? Яке прізвисько тобі до вподоби?
Жонглювання натяками не потрапило прямо в ціль, але, як і друзям, Бемоль мав що приховувати від лікарів. Вигадана легенда, неправдиве ім’я та прізвище, професія, сімейний стан, хвороба й навіть заявлена мета його переводу на «Аляску» були луб’яними. Один рух, одне слово — і його викриють, а потім просто знищать, як Григорія…
Думки про смерть ледь не вивели співочого пацієнта з рівноваги, а вже наступне запитання Павловича мало не скинуло його до прірви.
— Може, це твій розспіваний язик стукає комусь на волю? Га? А давай ми тебе скупаємо в басейні?
Попри відстань і наповнений водою басейн, що був між обвинувачем і пацієнтом, погрози дістались останнього вчасно. Бемоль відступив від краю водоймища. Павлович не зупинявся:
— Нічого страшного — поплаваєш трішки. Ну, або підеш на дно, себто втопишся…
Така перспектива неабияк нажахала Бемоля, який, обороняючись, заспівав тихеньким голосом:
Основна риса, яка характеризувала Бемоля як психа — в очах лікарів, товариша і решти пацієнтів — дала збій. Рано чи пізно цей мелодійний голос і вдало дібрана пісня мали стати кісткою в горлі комусь із медперсоналу, і наразі ним виявився Шрек. Велетень щосили загатив невгамовного пацієнта в живіт.
Не годен оговтатися, нещасний Бемоль присів, аби не впасти у воду, якої завжди уникав.
Угамування народного артиста психушки дещо заспокоїло Павловича. Він пригладив вуса з бакенбардами й нарешті озвучив подальші свої наміри:
— Ви троє перебуваєте тут з дивних причин, тому підозрюємо вас у зливанні інформації про стан справ у нашій лікарні. Востаннє пропоную одному з вас зізнатись у скоєному, інакше — утрьох розділите цю кару.
Погрози Павловича звучали переконливо, але жоден із трійці не зізнався у висунутих їм звинуваченнях. Мовчання пацієнтів затягувалося, скупчуючись у повітрі грізною хмарою, яка ось-ось мала розродитися блискавицями на їхні голови. Роль Зевса взяв на себе Чахлий:
— Зараз ми зіграємо в одну гру, яка називається «Золотий ключик».
Кістлявий санітар заходився пояснювати бранцям правила вигаданої шефом гри:
— Ваш товариш зануриться у воду і буде там доти, доки ви не знайдете ключа, щоб звільнити його руки від якоря.
Бемоль із Міхаелем переглянулися, не до кінця розуміючи свою місію. Їхня кволість викликала в Чахлого роздратування, тому він взявся ще раз пояснювати: