Выбрать главу
«я кохаю тебе я чекаю тебе завжди я шукала тебе (дуже довго!) в очах вокзалів я тебе не знайшла я цілую твої сліди але вибач мені я повинна втікати далі»[28]

Дехто, попри зневіру, цей вихід, а точніше, напрямок втечі для себе таки знаходить:

«Назавжди залишитися в школі домініканок поблизу Відня, Молитися виключно українською, сестрам на подив. Після вечірні іноді писати послання рідним, Питаючи, як їх здоров'я і як зародили городи».[29]

Не подумайте, ніби я наводжу все це тільки задля самовиправдання. Адже живуть якось інші галицькі панночки, і навіть галицькі поетки серед них виходять заміж, заводять дітей, щоправда, ніхто з них чомусь по тому не пише, як воно їм ведеться. Але менше з тим. Розмірковуючи таким чином, я прийшла до висновку, що не самотня у своїх сумнівах щодо пошуку відмінностей між словами «кохання» і «пристрасть», а також до висновку, що сумніви мої мають під собою підстави, а насамкінець ще й до висновку, що ми так часто плутаємося, приймаючи пристрасть за кохання, а кохання за чисту монету… Але це вже, здається, хтось казав.

Додаток практичний

Інструкція про те, як одружитися із галичанкою

Пункт 1. Про серйозність намірів

Галичанка і пристрасть — поняття настільки ж важко поєднувані, як Львів і море. І зовсім не тому, що галичанки не вміють закохуватись, чи, боронь Боже, не тому, що рідко закохуються в них. Загальновідомо, що вродливіших жінок, ніж на Галичині, не існує більше ніде у світі, навіть у далекій Галісії. Просто самої лише пристрасті для справжньої галичанки замало. Замало для неї і самого лише кохання, навіть найромантичнішого. Помічаючи знаки Вашої уваги, ця жінка не уявляє, що за ними може стояти інше бажання, аніж Ваше щире й непереборне прагнення навіки поєднати з нею свою долю. Принаймні про інші свої бажання, відмінні од цього, Ви ніколи не повинні їй зізнаватися, а вона, своєю чергою, ніколи не зізнається Вам у тому, що могла би відповісти взаємністю на будь-які інші Ваші бажання, відмінні од цього, не кажучи вже про те, що в неї самої при погляді на чоловіка теж може виникати ще щось, крім бажання мати спільних дітей і родинне вогнище.

Пункт 2. Галичанка як втілення чоловічої мрії

Справжня галичанка — це зазвичай еталон вроди.

«Мадонна радісна дощу, травневих злив маленька відьма», струнка, довговолоса і довгонога, з величезними очима, у першому ж погляді яких Ви втонете раз і назавжди, «вже світу білого не видно поза Тобою», у якої «волосся, пещене на сонці, по той бік сонця золотіє», вуста закінчуються «як море припливом і відливом», а «усміх завинений у сухий листок»[30], «вона одна з багатьох вона до болю одна її багато вона тисячотіла множина», «вона свята сатана чи богородиця сумна яка зійшла з полотна»[31], вона «Єдина»[32].

Пункт 3. Як розпізнати справжню галичанку?

Справжня галичанка завжди тримає поставу, рухається плавно, хода її поважна і сповнена власної гідності. Говорить вона повільно, чітко артикулюючи кожен звук, її мова завжди вишукана і літературна, від неї Ви можете почути вирази типу, пардон, на кшталт: «дві слові», «трішки піднесли ціни», «затамувавши віддих» і под. Вона завжди скаже «церувати шкарпетки», але ніколи не скаже «штопати», вона звертатиметься до Вас «Друже-Ольже, Степане, Іване», але в жодному разі не «Женя, Паша, Стьопа, Андрюха», вона називатиме цитрину цитриною, а не лимоном, цинамон — цинамоном, а не корицею, а на файку навряд чи скаже «люлька». Вона радше вживатиме слово «зникомий», аніж «зникаючий»; будуючи речення, послуговуватиметься конструкціями на зразок «що довше, то краще» (замість «чим довше, тим краще») і ніколи не казатиме «приймати участь», а лишень «брати». А ще в її мові Ви частіше почуєте слово «маринарка», аніж «піджак», «тлущ», а не «жир», «кофер» або «валіза» замість «чемодан», «здецидуйся» замість «виріши», вона казатиме «ґазета», «ґанок», «ґумка», і вона переконуватиме Вас, що так — правильніше. І так воно, напевно, справді природніше на цьому шматочку якогось напівпримарного світу, який так різко відрізняється від тієї України, що її ми бачимо по телевізору, а також спостерігаємо з вікна потяга, що рухається на Схід, і вже після кількох днів відсутності починаємо сумніватися: а чи існує він насправді, цей шматочок землі, де час визначають за дзиґарями, а не за годинниками, і де старі люди по глибоких селах усе ще не вміють, а діти сучасної міської інтелігенції вже не вміють навіть говорити, не кажучи вже писати по-російськи, зате важко знайти людину, яка не розуміла б по-польськи, не дивилася б польського телебачення, не читала б польських книг чи, в крайньому випадку, не бувала б на польському базарі. Услухайтеся в мову дівчини, яка Вам сподобалася на київському перехресті, кримському пляжі чи в дніпропетровському потязі, і вже після кількох перших фраз Ви безпомилково визначите, чи вона галичанка. І якщо вона нею виявиться, не дай Вам Боже сказати: «Я не поняв», — чи: «Як дєла?» — чи навіть просто: «Прівєт». Це назавжди знищить Вас в очах цієї дівчини, навіть якщо Ви процитуєте їй напам'ять всього Єсєніна, Пушкіна, Баратинського і Рождєствєнського, ніщо не допоможе відновити навіки втраченої репутації.

вернуться

28

«я кохаю тебе я чекаю тебе завжди…» (Маріанна Кіяновська).

вернуться

29

«Назавжди залишитися в школі…» (Галина Петросаняк).

вернуться

30

«Мадонна радісна дощу, травневих злив маленька відьма», «вже світу білого не видно поза Тобою», «волосся, пещене на сонці, по той бік сонця золотіє», «як море припливом і відливом», «усміх завинений у сухий листок» (Ігор Калинець).

вернуться

31

«вона одна з багатьох вона до болю одна її багато вона тисячотіла множина», «вона свята сатана чи богородиця сумна яка зійшла з полотна» (Віктор Неборак).

вернуться

32

«Єдина» (Юрій Андрухович).