Редактори відділів і заступники вже заходили в кабінет, коли Джин махнула Вернону з дверей, щоб він узяв слухавку. Це був хтось важливий, бо вона самими губами промовляла ім’я. «Джордж Лейн»,— вимовили її губи. Вернон повернувся спиною до дверей, згадавши, як уникав Лейна на похороні.
— Джордже! Дуже зворушлива нагода. Я саме збирався...
— Так-так. Тут виникла одна справа. Думаю, вам варто це побачити.
— Що саме?
— Фото.
— Можете передати їх з посильним?
— Виключено, Верноне. Це дуже, дуже гаряча тема. Не могли б ви приїхати просто зараз?
Вернон ставився до Джорджа Лейна з презирством не лише через Моллі. Лейн мав пай у півтора відсотка «Експерта» і вклав гроші у відродження газети, що спричинило падіння Джека Мобі й вознесіння Вернона. Джордж гадав, що Вернон — його боржник. Окрім того, Джордж ні бельмеса не знає про газети, якщо гадає, що головний редактор національного щоденного часопису може піти зі свого кабінету о пів на дванадцяту ранку й перетнути цілий Лондон, щоб дістатися Голланд-Парку.
— Я зараз дуже зайнятий,— сказав Вернон.
— Я роблю вам велику послугу. Це така тема, за яку «Світові новини»[15] готові вбивати.
— Я можу приїхати десь після дев’ятої вечора.
— Дуже добре. Тоді до зустрічі,— обурено промовив Джордж і від’єднався.
На той час на нараді усі крісла, окрім одного, були зайняті, і щойно Вернон опустився в своє, розмови стихли. Він торкнувся голови. Тепер, коли він знов опинився в товаристві, повернувся на роботу, його внутрішня відсутність перестала засмучувати його. Перед ним була розстелена вчорашня газета. Він промовив до мовчазного оточення:
— Хто підписав передовицю в екологічному розділі?
— Пат Редпат.
— У нашій газеті не місце виразам на кшталт «маю сподівання», особливо в передовиці. І жодним...— тут він зробив паузу для створення драматичного ефекту, удаючи, що продивляється шпальту.— До речі, «жодний» зазвичай вимагає дієслова в однині. Ми можемо врешті засвоїти ці дві прості істини?
Вернон бачив, що присутні погоджуються з ним. «Граматики» якраз таке й люблять. Вони радше побачать газету в могилі, але з ідеальним синтаксисом.
Трішки догодивши юрбі, Вернон натиснув на газ. Одна з його небагатьох вдалих новацій, мабуть, єдина вдала, полягала у скороченні щоденної планерки від сорока до п’ятнадцяти хвилин завдяки скромно запровадженим правилам: на посмертний розтин номера витрачати не більше п’яти хвилин, адже що було, загуло; ніяких жартів і тим паче анекдотів — він їх сам не розповідає, так нехай і ніхто не розповідає. Вернон повернувся до «Зарубіжних новин» і спохмурнів.
— Виставка глиняних черепків у Анкарі? Це що — у новинах? Вісімсот слів? Я просто не розумію, Френку.
Френк Дибен, заступник редактора відділу зарубіжних новин, почав пояснювати — не без домішки глузливості:
— Ну, розумієте, Верноне, це означає фундаментальну зміну нашого розуміння впливу ранньої Перської імперії на...
— Зміни в розумінні битих горщиків — це не новина, Френку.
Ґрант Макдональд, заступник головного редактора, який сидів біля Вернона, делікатно втрутився:
— Справа в тому, що Джулі нас підвела — не вислала матеріали з Рима. Вони мали заповнити...
— Тільки не це знову! І що тепер?
— Гепатит С.
— А як щодо АР[16]?
— Це було цікавіше,— знову заговорив Дибен.
— Ви помиляєтеся. Це повний провал. Такого навіть ТЛС[17] не друкуватиме.
Вони перейшли до порядку денного. Кожен редактор по черзі давав витяг матеріалів зі своїх списків. Коли дійшла черга до Френка, він почав обстоювати необхідність розмістити новину про Ґармоні на першій шпальті. Вернон вислухав його, а потім сказав:
— Він зараз у Вашингтоні, а має бути у Брюсселі. Він укладає угоду з американцями за спиною у німців. Короткострокова вигода, довгострокова катастрофа. Він був жахливим міністром внутрішніх справ, ще гіршим міністром закордонних справ, і він нас занапастить, якщо колись стане прем’єр-міністром, а це дедалі більше вірогідно.
— Ну, так,— погодився Френк, за м’якістю тону приховуючи розлюченість, що зарубали його Анкару.— Ви сказали все це в передовиці, Верноне. Безумовно, річ не в тім, що ми не згодні з угодою, а в тім, наскільки вона важлива.
Вернон ставив собі питання, чи міг би він примусити себе просто дати Френкові спокій... А що це він собі причепив — сережку?
— Цілком правильно, Френку,— сердечно мовив Вернон.— Ми в Європі. Американці хочуть, щоб ми були в Європі. Особливі стосунки — це справи минулі. Угода не має великого значення. Матеріал про неї буде на внутрішніх сторінках. Хай там як, а Джуліану Гармоні й далі буде несолодко.
Вони вислухали спортивного редактора, обсяг чиїх сторінок Вернон збільшив удвічі за рахунок мистецтв і книжкових оглядів. Потім прийшла черга Летис О’Гари, редакторки відділу аналітики:
— Мені треба знати, чи ставимо ми матеріал про дитячий будинок у Вельсі.
— Я бачив перелік відвідувачів,— озвався Вернон.— Повно великих цабе. Ми не потягнемо судових витрат, якщо помилимося.
Летис полегшено зітхнула і почала описувати розслідування свого завдання — матеріалу про медичний скандал у Голландії.
— Вочевидь, лікарі використовують закон про евтаназію як...
Вернон перебив її:
— Репортаж про сіамських близнюків потрібно запустили в п’ятничному номері.
Почулися стогони. Та хто готовий бунтувати першим?
Летис:
— У нас нема навіть світлини.
— То пошліть удень когось до Мідлсборо.
Запало похмуре мовчання, тому Вернон провадив:
— Дивіться, вони працюють у місцевому департаменті гігієни, у відділі під назвою «Планування». Та це мрія газетяра.
Редактор місцевих новин Джеремі Болл мовив:
— Ми на тому тижні розмовляли, все було гаразд. Потім він учора подзвонив. Маю на увазі, друга половина. Інша голова. Не хоче й говорити. Не хоче фотографуватися.
— О Боже! — скрикнув Вернон.— Ви що — не бачите? Це ж теж частина історії. Вони глека побили. І перше, що читач захоче дізнатися,— як вони сперечаються?
Летис дивилася похмуро.
— Мабуть, лишаються сліди укусів,— сказала вона.— На обох обличчях.
— Неперевершено! — вигукнув Вернон.— Ніхто ще про таке не писав. У п’ятницю, будь ласка. Третя сторінка. Так, рухаємося далі. Летис. Цей шаховий додаток на восьмій сторінці. По щирості кажучи, мене він не переконав...
2
Минуло ще три години, перш ніж Вернон опинився на самоті. Він був у туалеті: дивлячись у дзеркало, мив руки. Бачив перед собою віддзеркалення, але певності до кінця не мав. Відчуття, ба радше невідчуття, знову не відпускало праву півкулю, обтягуючи як тісна шапка. Коли він промацував шкіру голови, то міг визначити межу, демаркаційну лінію, де з лівого боку відчуття стало не зовсім своєю протилежністю, але своєю тінню, своїм привидом.
15
Ідеться про часопис «News of the World» — британський таблоїд, який виходив з 1843 по 2011 р.
17