/23/ «Для такої людини, я міркую, дуже важливо уникати докору в тому, що вона не віддячила своїм благодійникам, відіславши їх від себе. Важливо також почути похвалу з уст 6000 чоловік, а ще важливіше ніколи не зрадити своєму слову. /24/ Адже слова людей, не гідних довіри, залишаються марними, безсилими і зневажуваними, а слова людей, відомих своєю любов’ю до правди, коли ці люди просять про що-небудь, можуть подати їм те, що іншим дає сила. А якщо вони хочуть упокорити кого-небудь, то, на мою думку, самі погрози настільки дієві, як накладені іншими особами покарання; і одними обіцянками подібні люди досягають того, що отримують інші завдяки грошам».
/25/ «Згадай, чи дав ти завдаток, уклавши з нами спілку? Я стверджую: ти нічого не дав, але оскільки ми вірили твоїм обіцянкам, у твою чесність, ти переконав таку силу людей вирушити в похід разом з тобою і підкорити тобі царство, що коштує не 30 талантів, які — така думка солдатів — мають вони отримати від тебе, а незмірно більше. /26/ І невже за такі гроші можна купити як довіру до тебе, так і здобуте тобі царство? /27/ Потім пригадай ще, якого великого значення ти надавав тоді завоюванню твоїх теперішніх володінь. Я певен, ти тоді значно дужче жадав домогтися того, що тепер вже досягнуто, аніж отримати навіть незмірно більше грошей, ніж згадана сума. /28/ Я гадаю, що для людини набагато згубніше і ганебніше не втримати того, чим вона володіє, аніж зовсім цим не володіти, цілком так само, як незрівнянно гірше з багатого перетворитися на бідного, ніж ніколи не знати багатства, і значно прикріше з царя перетворитися на звичайну людину, ніж ніколи не царювати. /29/ І хіба ти не розумієш, що твої теперішні піддані не з прихильності до тебе визнали твою владу, а з примусу, і що вони спробували б стати вільними, якби їх не стримував страх. /30/ Чи ж не думаєш ти, що вони боятимуться тебе більше і поведінка їх стосовно тебе буде розважливішою, якщо вони переконаються, що ці солдати або зовсім тут залишаться за твоїм наказом, або будуть готові до тебе повернутися, коли це буде потрібно, і якщо вони водночас знатимуть, що й інші воїнські загони, дізнавшись від цих солдатів багато про тебе хорошого, швидко прийдуть сюди, коли ти цього забажаєш? Невже ти думаєш, що вони будуть слухняніші, якщо, зважаючи на нинішні події, вони зрозуміють, що інші війська, не довіряючи тобі, відмовляться прийти сюди, а ці солдати прихильніші до них, аніж до тебе? /31/ Крім того, вони ж підкорилися тобі не тому, що поступалися нам у кількості, а тому, що у них не було вождів. Тебе ж, мабуть, підстерігає ще одна небезпека: вони можуть вибрати проводирем кого-небудь із тих людей, які почуваються скривдженими тобою, а то й навіть наймогутніших лакедемонців, особливо якщо солдати ладні з неабиякою охотою вирушити з ними в похід, за умови отримання від тебе обіцяного, а лакедемонці підуть на це, бо ж матимуть потребу у війську. /32/ І навряд чи можна сумніватися в тому, що підвладні тобі тепер фракійці охочіше пішли б супроти тебе, аніж за тобою, бо ж під твоєю владою їх очікує рабство, а в разі перемоги — свобода».
/33/ «Якщо ти вже так піклуєшся про цю країну, мов про свою власність, то чи не думаєш ти, що вона зазнає менше лиха, якщо ці солдати, отримавши належне, покинуть її у спокої, аніж коли вони залишаться тут як у ворожій країні, а ти будеш змушений виставити супроти них інше військо, численніше, яке теж потребуватиме провіанту? /34/ Коли у тебе будуть більші витрати: чи тоді, коли ти повернеш свій борг, чи коли борг залишиться за тобою і тобі ще доведеться утримувати за платню інше, могутніше військо? /35/ Щоправда, для Геракліда, як він заявив мені, і ця сума — величезна. Але ж у цей час тобі набагато легше було б роздобути і виплатити таку суму, аніж раніше, до нашого приходу сюди, видати навіть десяту її частину. /36/ Адже не кількість визначає при оплаті поняття „багато“ чи „мало“, а кошти того, хто платить і хто отримує. А твій щорічний прибуток тепер більший за вартість усього, чим ти володів у минулі часи. /37/ А я, Севфе, як твій друг передбачив усе це, бажаючи, з другого боку, щоб ти був гідним тих благ, які тобі подарували боги, а з другого — щоб я не ославився серед солдатів. /38/ Адже — зрозумій це — з допомогою цього війська я вже не міг би тепер вчинити зло ворогові, якби прагнув до цього, і також не був би у змозі, попри будь-яке бажання, вдруге прийти тобі на допомогу; ось таке у війську ставлення до мене. /39/ І все ж я прикликаю у свідки тебе самого і богів-всевидців, у тому, що я ніколи не тільки не отримував від тебе нічого за рахунок солдатів і не просив для себе особисто того, що належало їм, але й навіть ніколи не вимагав і того, що ти обіцяв мені самому. /40/ Клянусь, я й тепер не прийняв би твоїх подарунків, якби ти не вирішив одночасно віддати солдатам те, що їм належить. Але навіть ніколи не вимагав і того, що ти обіцяв мені самому. /40/ Клянусь, я й тепер не прийняв би твоїх подарунків, якби ти не вирішив одночасно віддати солдатам належне. Адже для мене було б ганьбою шахраювати і водночас лишати поза увагою їхню невдачу, тим паче, коли я користуюся у них шаною. /41/ Щоправда, Гераклідові усе видається дрібницями, окрім власного збагачення будь-якими засобами: але я, Севфе, вважаю, що для кожної людини, особливо ж для воєначальника, не існує нічого блискучішого, ніж звитяга, справедливість і шляхетність. /42/ Адже людина, якій притаманні такі риси, — багата, бо у неї багато друзів, багата й тому, що інші прагнуть стати її друзями; в гараздуванні в неї є з ким поділитися радістю, а якщо її щастя похитнеться, то у неї не бракуватиме людей, ладних підтримати її».
/43/ «Проте якщо ти з моїх учинків не міг збагнути, що я був твоїм щирим другом, і не переконався в цьому з моїх слів, то розваж, принаймні, над усім, що говорили солдати; ти ж був присутнім там і слухав виступи моїх супротивників. /44/ Вони доносили на мене лакедемонцям, буцімто я відданий тобі більше, аніж їм, і звинувачували мене в тому, що твої інтереси для мене дорожчі за їхні інтереси. /45/ Вони додавали ще, нібито я отримав від тебе подарунки, Невже вони звинувачували мене в отриманні подарунків, помітивши в мені погане до тебе ставлення, а не навпаки, цілковиту тобі відданість? /46/ Я, принаймні, міркую, що кожна людина має виявляти вдячність до того, хто обдарував її. А ти, у той час, коли я ще нічого для тебе не зробив, ставився до мене з прихильністю — що підтверджувалося і поглядами і мовою, і подарунками, і безліччю обіцянок; а коли я виконав твої бажання і вивищив тебе, наскільки зміг, ти нині дозволяєш собі відвертатися від мене, бо, мовляв, я потрапив у неласку солдатів? Одначе я вірю — ти змушений будеш віддати солдатам належне. /47/ І час навчить тебе цього, і сам ти не захочеш слухати докорів з боку людей, які з такою заповзятістю підтримали тебе. Тому я прошу тебе — коли віддаватимеш солдатам платню, постарайся представити мене в очах солдатів таким, яким ти побачив мене під час нашого знайомства».
/48/ Вислухавши це, Севф став лаяти винуватця затримки з платнею, і всі запідозрили, що це не хто інший, як Гераклід. «Я, — говорив Севф, — ніколи і не думав про затримку платні і, звичайно, повністю розплачуся». /49/ Тоді Ксенофонт знову взяв слово і сказав: «Оскільки ти тепер погодився видати гроші, то я прошу тебе заплатити їх через мене, щоб я з твоєї ласки не став користуватися меншою шаною у війська, ніж тоді, коли я прибув до тебе». /50/ Севф сказав: «Я не спричинюся до того, що солдати поважатимуть тебе менше, а якщо ти залишишся у мене лише з 1000 гоплітами, то я віддам тобі і земельні ділянки, і все, що було мною обіцяно». /51/ Ксенофонт відповів: «За нинішніх умов це неможливо; ти повинен нас відправити». «Але я певен, — сказав Севф, — що для тебе надійніше було б залишитися у мене, ніж піти». /52/ Ксенофонт знову відповів: «Дякую тобі за попередження, але мені неможливо залишатися. Проте знай, якщо мені доведеться користуватися де-небудь впливом, то й ти зможеш мати від цього якусь користь». /53/ Тоді Севф сказав: «У мене немає грошей, хіба що якийсь дріб’язок, — один талант, — та й те я віддаю тобі, як і 60 биків, до 4 тисяч голів дрібної худоби і приблизно 120 рабів. Візьми усе це і понад те заручників, які провинилися перед тобою, і йди». /54/ Ксенофонт посміхнувся і сказав: «Якщо цього забракне для оплати, то чиєю власністю я маю оголосити цей талант? І справді, адже і від’їзд для мене небезпечний, а може бути, мені треба ще остерігатися побиття камінням? Ти ж бо слухав погрози?» Ксенофонт провів цей день у Севфа.