Ця епоха дещо завершується на тому, що десь за два століття п. н. е. зі сходу приходить в Україну нова група угро-тюркських народів – так звані сармати. То була теж, купа поріднених народів: предки сучасних мадярів, гуни, авари тощо. Люди, які провіщують епоху тюрків у Великому Степові. Саме гуни та лише почасти авари – стануть згодом, уже за нашої ери, третьою та останньою складовою нашого етносу.
Вони теж полишили багаті сліди в нашій лексиці. Можна налічити щось до двох сотен слів, спільних зі сучасною мадярською мовою та кілька сотен тюркських коренів, більшість яких принесена, правдоподібно, гунами.
Не меншим був величезний вклад цих народів у городництво: бахчеві культури, разом із усією термінологією та назвами. Вони ж принесли до нас такі чудові культури, як квасоля та перець.
3. Україна та Рим
Прочитавши щось подібне, людина може й знизати плечима: «де Рим, а де Крим…» Як Україна, а хоч і Скитія, – то, до чого ж тут Рим? – хіба це близько? Адже, не сусіди. Але, це буде й дещо безпідставно. Бо нащо вже далеко від Риму наша Україна, але Вірменія чи Арабія іще далі, але ж і там воювали римські легіони. На українській землі вони практично не воювали, а – чому ж саме? Чи, бува, плодючі чорноземи України – гірші від сухих полонин Вірменії?
Нагадаємо, що постійне поширення Риму було не так наслідком войовничості, скільки рабовласницької господарки, яка хутко виснажувала оброблювані землі. Саме це, більше ніж будь-що інше, спонукало його захоплювати нові землі «варварів».
Відносини Риму з Україною того часу, то є лише частина загальних відносин Риму з варварським світом, що лежав за його кордонами, Райном та Дунаєм. То був найдовший на той час кордон європейського світу, якого стерегло не менше 15 римських легіонів (із 25!), стаціонованих біля кордону. Він установився остаточно після імператора Августа (30 п. н. е. – 14 н. е), славетний «Лімес Ґерманікум» – ґерманський кордон.
Кордон було закріплено після великої поразки Риму в Ґерманії, коли самонадіяний трибун (генерал) Варус вторгнувся на землі ґерманів за Райном на чолі трьох легіонів (більше як 20 000 солдатів) та зазнав нищівної поразки. Бо римляни, як і всі агресори – їх наступники, – погано воювали в лісах та горах. Всі римляни, крім Варуса, полягли в Тевтобурґському лісі, вибиті ґерманами. Операцію спланував та здійснив без великих утрат конунг херусків Армін. Генерала доставили до Кьольну (римська Колоніа), де він, склавши короткого рапорта імператорові, – заколовся власним мечем. Був тиждень національного трауру в Римі, та більше там сумували за тим, що римські солдати полишились непохованими, здобиччю диких звірів. Тільки по смерті Августа ґермани поступилися та допустили до Тевтобурґу римську похоронну команду. Перший Рим, то був не «трєтій Рім», кістки солдатів якого, що доблесно пали в останній війні – ще й досі валяються деінде непохованими по лісах.
Числа трьох загиблих легіонів – XVII, XVIII та XIX – не поновлювались, за римським звичаєм, бо їх знамена полишились у руках варварів. Такі були справи в Ґерманії, західній сестрі Скитії.
Агресія Риму проти скитського світу починалася ще за Юлія Цезара, коли пригадуються військові конфлікти Риму з державою даків та ґетів на теренах сьогоднішньої Румунії, яку на той час очолював конунг Буревіста (Той, хто віщує бурю або Вісник Бурі). Перші ж дацькі війни розпочинаються за Доміціана (81–96), але не мають успіху, даки навіть оточують та знищують цілий римський легіон (V – Алауда). Вони покінчуються миром 89 із тодішнім конунгом даків та ґетів, Декебалом.
Війни поновлюються тільки за імператора Траяна (98–117), другого імператора після Августа, який полишає по собі добру пам’ять у Римі. Траян розуміє, що зі скитами потрібно воювати ґрунтовно та великими силами, виділяючи на це 10 відбірних легіонів, що складає більше 50 000 бійців; залучається майже стільки ж «ауксілій» – допоміжних та інженерних військ. Адже, без них ні фортеці не взяти, ні через широченний Дунай не переправитись. Дацькі війни тягнуться 5 років, але покінчуються кінцевою перемогою та вбивством конунга Декебала. У 106 році нарешті наступає мир та в Римі святкують повну перемогу: до Риму приєднано нову провінцію, розмірами десь більше 200 000 км кв. Даків, яких не донищили, – кудись виселяють, депортують.