Донна Сидона заплатила за неї двадцять флоринів, вважаючи, що зробила пречудове придбання. Побачивши чорну від бруду дівчинку, донна Сидона найперше вкинула її у ночви з мильною водою. Вона терла дівчинку так само ревно, як чистять заіржавілий чавунчик, сполоснула її, витерла, напахтила трояндовою водою — змити з дівчачого тіла корабельний сморід виявилося не надто легкою справою. Потім збрила їй жорстке, наче дріт, волосся, довгі пасма — і, врешті, поклала її на ковдру перед каміном. Коли дівчинка міцно заснула, жінка наділа їй на зап’ясток браслет із слонової кістки та золота, які носили всі повії у цьому будинку розпусти. Й бачачи, що мала квола й худа — на кораблі її годувала брудними грудьми виснажена рабиня, якій заледве ставало на це сил, — призначила їй за годувальницю Оливу, молоду рабиню-єгиптянку. Молоко вона мала пречудове. Йменням таким її нарекли через колір шкіри, яка скидалася на оливку; струнка була, наче оливкове деревце. Вона була високою, з прекрасними грудьми, соски яких діаметром не поступалися золотому флорину. Олива була втіленням зразкової годувальниці — смаглявка, адже відомо, що біляві жінки мають гірке та водянисте молоко, негритянки годяться, щоб годувати диких звірят, а не білошкірих дітлахів. Уже наприкінці тижня стало очевидним, що справа йде на лад: у дівчинки на тільці з’явилися складки, відригувала вона гучно, наче візник, какавельки (яким донна Сидона приділяла чимало уваги) були твердими, а їхній колір засвідчував, що кишківник працює пречудово.
Коли з дня появи дівчинки у будинку сплив місяць, донна Сидона надягла на неї рясно помережену сукенку, напахтила жасминовою водою і наказала покликати священика, щоб той звершив перше таїнство — певна річ, гарна повія має бути похрещеною. Донна Сидона домовилася зі священиком про ціну цієї послуги, зрештою, вони умовились щодо способу оплати: священик вимагав пестощів від однієї з дівок щодня протягом місяця, ще й до всього прагнув володіти нею «per tutti gli orifizi».[14] Донна Сидона пропонувала послуги лише на тиждень і без усіляких розкошів. Умовились, що священик користуватиметься послугами однієї повії протягом двох тижнів і володітиме нею «per tutti gli orifizi». Того ж дня дівча охрестили, донна Сидона дала їй імення Нінна.
Нінна мешкала укупі з вісьмома такими ж дівчатками, але її відмінність від решти «вихованок» будинку виявилася незабаром. Ніхто так ревно не плакав і не їв з таким апетитом — так що наприкінці кожного дня годування соски Оливи забарвлювалися ліловим. І на відміну від решти дітей, Нінна рішуче відкидала повивальники, якими донна Сидона оповивала її ночами. Плач, яким вона виказувала свою непокору, був такий заразний, що невдовзі решта починали одноголосно завивати, ніби наймані плакальниці, які ридають на похоронах, наслідуючи риданням невтішної удовиці. Це був перший, вельми невинний вияв небезпечної норовливості. Гарна повія, як і гарна дружина, мусить бути слухняною, покірною і вдячною.
Поволі, поки дівчинка зростала, стаючи принадною, розвивалася і її вибухонебезпечна вдача. У зелених, широко розплющених очах з довгими вигнутими віями виднівся розум, підступність та сарказм, котрі навіювали оточенню такий самий страх, який викликає погляд змії у її жертви. У забобонних душах, щойно вони зауважили дівчинку, прокидався жах і найчорніші передчуття. У набожних людей прокидався страх пекельних сил, позаяк добре відомо, що розум у принадної жінки — це свідчення її зв’язку з дияволом.
Невдовзі перед тим, як Нінні виповнився рік, вона почала бурмотіти перші слова і, на диво, геть не ті, які своєю дитячою мовою белькотіли решта дітей. Коли маленькі годованки починали кликати своїх годувальниць на ймення і, на знак вдячності, звертаючись до донни Сидони, називали її mamma, Нінна немовби не зауважувала присутності своєї доброчинниці, навіть не вшановуючи її поглядом. Зусилля няньок, які на руках підносили її до mamma, добиваючись від неї хоча б усмішки, були марними. Усе намарне, вони здобулися лише того, що дівча, ніби вітаючись, зригнуло просто біля носа своєї заступниці. Донна Сидона тішилася з того, що дівчинка ще занадто маленька й не розуміє, що їй випала найкраща доля, яка тільки може спіткати жінку. Її дівчатка ще не спроможні полічити, скільки коштів витрачено на кожну з них. Урешті, донна Сидона лише звільнила їхніх батьків від клопоту зростити жінку. Напевно, батьки маленької Нінни страждали через те, що їхню доньку викрали, але ліпше пережити біду раз, ніж бідкатися все життя. Насправді батьки мають радіти. Хто, якщо поміркувати, може почуватися щасливим, породивши на світ дочку? Поки дочка дівує — лише витрати за витратами, а якщо їй поталанить знайти чоловіка, ще треба розоритися на посаг. Утім, якби всі міркували достоту, як вона, — розмірковувала донна Сидона, — ці пройдисвіти-лихварі нажилися б на батьках заміжніх дочок у розпачі. Й тому вона тішилася з дівчинки — навіть з її підступного відригування та невихованості. Усе це свідчило, що на неї чекало інше життя.