— Маленька шльондра, — шепотів він, — маленький вилупок семи поколінь шльондр.
А поки він говорив, дівчинка дивилася на нього зеленими очима з довгими віями, чимраз глибше поглинаючи член у рот. Потім Нінна відчула, як здригнулося біля кореня те, що вона тримала у роті. Тієї ж миті вона щосили зціпила щелепи, увіп’явши зуби у плоть до самісіньких ясен, і рвучко кинулася з ліжка додолу. На кілька миттєвостей Нінна зависла у повітрі, тримаючись зубами за старечий прутень, поки врешті відкушений шматок не відірвався. Messere Джироламо ді Бенедетто нічого не збагнув, допоки не зауважив струмінь крові, що юшив з основи члена. Лише тоді він ніби у маренні зауважив, що голівки члена немає. Дівчинка дивилася на чоловіка, посміхаючись, мов янголятко, жуючи шматочок плоті, погляд прикипів до клієнта, котрий уже падав з ліжка додолу, описуючи параболу: ноги — напружені, як струни лютні, — у вигляді букви V здіймалися над ліжком, що видалося Нінні вельми витонченим видовищем.
Коли проминув умовлений час, мадонна Крета, ледь розчинивши стулку дверцят й іще не увійшовши до кімнати, прошепотіла:
— Час вичерпано, messere, сподіваюся, ви не скривдили дівчинки.
Мадонна Крета спіткнулася об труп свого клієнта і, не встигнувши за що-небудь схопитися, послизнулася у калюжі крові й гепнулася додолу поруч з тілом. Нінна, що сиділа у кутку кімнати, досі ремиґаючи шмат плоті, вочевидь була задоволена початком своєї праці. Вона усміхнулася мадонні Креті, наче промовляючи: «А що, задоволена? Так я маю заробляти собі на споживок?»
Цього дня Нінну Софію було жорстоко побито колодкою з-під взуття.
Творець
Незважаючи на паніку, мадонна Крета спромоглася загорнути у полотно труп messere Джироламо ді Бенедетто і, взявши дівчинку під пахви, сіла в невеличку гондолу. Заплативши дзвінкою монетою за мовчання гондольєрові, вона скинула за борт мертвого кастрата та дівчинку у порівняно тихому місці Канале-Гранде.
Й, наче за провидінням долі, побите тільце Нінни Софії викинуло на набережну Сан-Бенедетто, просто на мол, до якого спускалися сходи з дворика Школи, яку тридцять років тому заснував Массімо Трольо.
Массімо Трольо був fattore delle puttane, найшановнішим у всій Європі. Насправді він купував, продавав та грабував не гірше за будь-якого торгаша. Але то був лише початок тривалої та марудної роботи, перша сходинка у дорогій і, відповідно, прибутковій справі. Массімо Трольо був видатним педагогом, у ньому поєднувалися риси найрозпуснішого педераста та вчителя у найвищому сенсі слова.
Fattore, «батько», як його дехто прозвав, був засновником найпрестижнішої Scuola di Purtane,[15] сказати б, «батьком» плем’я найпрекрасніших у Венеції повій, самої Ленни Грифи та всіх куртизанок, котрі були окрасою двору Медічі, куртизанок, котрі полонили серця монархів та архієпископів. Усіх куртизанок, на чию честь зводилися найрозкішніші палаци Венеції.
Жодна імператриця не отримувала блискучішої освіти за повій Массімо Трольо. Наймолодші, на кшталт маленької Нінни Софії, були предметом найдбайливішого піклування. Мадонни — старші повії — мали виховувати молодших дівчаток. Вони купали їх у молоці вовчиці, бо воду забороняли через заразні хвороби, поза тим, як навчав Массімо Трольо, молоко вовчиці сприяє розвиткові й стає на заваді старінню. Дівчаткам протирали шкіру слиною кобили, щоб тіло не зів’яло, й раз на тиждень їм доводилось спати у свинарнику, щоб вони звикли зносити будь-які, навіть найбридкіші запахи й найневдячніше товариство.
Массімо Трольо написав книгу «Школа куртизанок», що складалася із сімсот п’ятнадцяти афоризмів, які поділено на сім книг, котру, безсумнівно, навіяли Гіппократові «Афоризми». Серед іншого у ній ішлося про те, що найліпші повії виходять з дівчаток, які народилися від:
1) теслі та доярки;
2) мисливця та жінки монголоїдної раси, ліпше, якщо китаянки;
3) моряка та вишивальниці.
На додачу він запевняв, що «жінка здатна зачати дитя від семи чоловіків, сім’я котрих, з’єднавшись у матці, поєднується одне з одним відповідно до сили кожного з батьків».