Массімо Трольо сполотнів, а потому враз розчервонівся від люті. Намагаючись опанувати себе, він мовив:
— Мертвою ти мені не потрібна! Якщо бажаєш, я можу підписати те, що ти дала мені, але чому ти вирішила, що я не поверну тебе собі, користуючись правом, яким наділив мене закон? Ти ж знаєш, якою може бути кара.
Мона Софія посміхнулася:
— Ви не скалічите мого тіла. Я — ваш витвір. Та не вважайте, що я невдячна. Прочитавши пергамент, ви побачите, що я про вас не забула; я віддаватиму вам десятину з того, що зароблю власним тілом, аж до того дня, коли хтось із нас не помре. Або десятина, або нічого — такий вибір, — сказала вона, наставивши лезо собі на груди, так що її животом скотилася крапля крові.
Массімо Трольо, вмокнувши перо у чорнильницю, підписав папери. Мона Софія впала навколішки й поцілувала руки свого учителя, а згодом назавжди покинула «Школу».
Залишившись у своєму кабінеті наодинці, Массімо Трольо безпорадно ридав.
Плакав, як дитина.
Плакав, як батько.
Як Матео Колон познайомився з Моною Софією
Анатом познайомився з Моною Софією під час своїх нетривалих відвідин Венеції восени 1557 року. У маєтку одного герцога, де був присутній на святі, яке гостинний господар влаштував на честь святих іменин. Мона Софія стала дорослою та досвідченою жінкою. Мала вже аж п’ятнадцять років.
Можливо, через вислів Леонардо да Вінчі, який не міг зрозуміти, чому чоловіки соромляться власної мужності й «приховують свою стать, хоча мали б урочисто її прикрашати, наче правителя», може, саме через це того року чоловіки за модою усіляко демонстрували й пишно прикрашали свої геніталії. Майже всі гості, окрім осіб найбільш похилого віку, були зодягнені у панталони світлих відтінків, що підкреслювали їхню чоловічу чесноту стрічками, які прив’язувалися на поясі та у паху. Ті, хто мав поважні причини дякувати Творцеві, певна річ, наслідували моду. А ті, хто не мав таких причин, удавалися до різноманітних хитрощів, щоб крокувати у ногу з часом і не видаватися обділеними. У «Крамничці Мавра» продавали штучні накладки, які можна було вкласти під панталони, щоб не надто сяйливі чоловіки засяяли. З-поміж безміру оздоб — від орнаментів з намистинок, що обрамлювали «правителя», до разючого оздоблення перлами — були й стрічки, до яких поприв’язувано чотири чи п’ять дзвіночків, котрі виказували бажання «його милості». Таким чином панянки дізнавались, наскільки вони бажані для залицяльників за дзвоном балабончиків.
Це свято геть не різнилося від решти: почалося «танцем з цілунками», у якому не було визначених правил, рухалися довільно. А коли пари «розбивали» чи вони з’єднувалися заново, кавалер та пані мали обмінятися цілунками.
Матео Колону не до смаку були танці, тож він, хоч і не старий був, носив традиційний камзол, котрий надавав йому поважного вигляду серед цього відвертого хизування чоловічими геніталіями. Певна річ, його ущедряли жіночими поглядами більше за тих, хто виставляв напоказ свої величні дзвіниці — чи то справжні, чи то штучні.
Посеред свята з’явилася Мона Софія. Оголошувати про її появу було зайвим. Двоє рабів-маврів опустили її паланкін біля дверей зали. Якщо до її появи увагу чоловіків забрали три-чотири панянки, то тепер найпринадніша з них, порівняно з новою гостею, видавалася собі згорбленою, кульгавою чи горбатою. Мона Софія мала прекрасний стан. Шовкова сукня, що оголювала спину до краю стегон, майже не приховувала тіла. У викоті до половини сосків з кожним кроком колихалися груди. Посеред чола на нитці Фероньєри[17] гойдався смарагд, блиск котрого затьмарювало сяяння зелених очей. Мону Софію зустріли благовістом сотні балабончиків.
Матео Колон, стоячи у дальньому кутку зали, таки не міг не зауважити вроди нової гості. Він, набравшись духу, закінчив бесіду з однією схильною до іпохондрії пані, котра знудила його переліком власних недуг.
Мону Софію зустрів гостинний господар, котрий враз повів її у танець з цілунками, кавалер запрошував пані цілунком, й, протанцювавши кілька па, вона змінювала кавалера — і т. д. Певна річ, для спокушання це був найбільш годящий танець. За правилами, якщо пані не цікавилася жодним з кавалерів, компроміс полягав у запрошенні одруженого чоловіка. Якщо ж пані обирала юнака, її прагнення ставали неприхованими. Поза тим, існували правила й для цілунків. Якщо пані лише торкалася губами щоки кавалера, це свідчило, що вона лише має намір потанцювати й трохи розважитися, а от якщо вона вшановувала його прихильним гучним цілунком, це свідчило про більш-менш офіційні наміри, наприклад, шлюбні. Але якщо вона торкалася губами губ кавалера, випливали сластолюбні прагнення панянки: це був зухвалий, пристрасний заклик.