Того дня, коли комісія мала намір виголосити Матео Колону свій присуд, до Падуї явився посланець з Рима, принісши листа голові комісії. Кардинал Карафа, двічі перечитавши листа, відчув, що земля ніби йде йому з-під ніг. На листі стояла печатка папи Павла III. Здоров’я сімдесятирічного понтифіка помітно погіршилось, тому він вирішив удатися до послуг Матео Колона. У Римі анатом геть не мав слави святого, радше навпаки. Одначе, завдяки зусиллям своїх ганьбителів, він став чи не найвідомішим лікарем у Європі. Й попри те, що почет щосили намагався відмовити Його Святість, Алессандро Фарнезі, з усім запалом життя, що полишало його, вирішив відстрочити свою кончину. На той час він уже був заслабкий, щоб сподіватися дива, але ще досить сильний, щоб добутися свого. Отже, комісія за головуванням кардинала Карафи була вимушена терміново винести присуд на користь звинувачуваного. Присуд, утім, був на користь особи анатома, але не його праці. Матео Колона виправдали, й доктори богослів’я вирішили не переправляти справу на Суд Святої Інквізиції. Але водночас комісією було вирішено не знімати заборону, яку наклав декан на «De ге anatomica». Таке соломонове рішення, що не вдовольнило жодну сторону, розчарувало й ошелешило натомість геть усіх. Включно із самими єпископами.
Душею доктори богослів’я прихилялися — через звичку та свою природну прихильність — до світлої путі вогнища, про яке марив декан. Комісія, обізнана про бездоганну репутацію декана, була ладна винести суворий вирок ще до того, як обвинувачуваний спромігся промовити хоч би слово на свій захист. І не тому, що вважала відкриття, зроблене анатомом, демонічним, навпаки, на думку докторів богослів’я, відкриття Матео Колона було для церкви за знахідку. Бо нарешті розтлумачувало одну з таємниць, що хвилювала найбільше, й, певна річ, одну з найтемніших проблем: проблему жінки. Справа була не стільки у відкритті, як у його авторові. На додачу, остерігалися поширення таких знань. Якщо все саме так, як стверджував анатом, Amor Veneris обертався на справжнє знаряддя підкорення мінливої жіночої волі. Оприлюднення такого відкриття мало б своїм наслідком безліч прикростей. «Скільки нещасть спіткає християнство, якщо об’єктом гріха заволодіють прихильники диявола?» — питали себе спантеличені Доктори Церкви. Або, що набагато гірше, самі дочки Єви, Боже борони, зрозуміють, що у них поміж ніг — ключі від раю та пекла? Логіка підказувала, що події розгортатимуться так: якщо Amor Veneris підкорює жіночу волю, то владою над органом сластолюбства, а отже, й над волею жінки, заволодіє медицина, зокрема хірургія. Вміти торкатися. Уміти різати.
Певна річ, найліпша доля, яка, можливо, спіткала б «De ге anatomica», — стати церковною таємницею, яку ревно зберігають і зараховують до «Indices librorum prohibitorum».[24] Але ж хто міг заприсягтися, що Матео Колон, навіть попри те, що дав обітницю, збереже таємницю? Хто міг заприсягтися, що анатом особисто не послужиться власним відкриттям? Утім, у руках Церкви його знахідка могла б стати чудовим знаряддям, щоб спрямувати норовливе стадо на шлях благочестя та святості, приміром, знищивши пристанище диявола у жіночому тілі. Якщо саме цей орган відповідає за гріх, то чому б із самісінького початку не позбавити усіх жінок сластолюбного Amor Veneris? Адже ж євреї обрізали крайню плоть? Тому були свої причини. Утім, то були цілковиті домисли. Нагальною потребою було зберегти відкриття у таємниці будь-якою ціною. Тому комісія мала намір винести присуд, що відкривав шлях Суду Святої Інквізиції.
Працю Матео Колона не спіткала доля її автора. «De ге anatomica» увійшла до переліку заборонених творів «Indices librorum prohibitorum», який започаткував особисто папа Павло III у 1543 році. Анатом заприсягся зберегти своє відкриття у таємниці. Лише за такої умови Матео Колон зберігав власне життя.
7 листопада 1558 року, того дня, коли кардинал Карафа отримав листа з Рима, комісія богословів оприлюднила висновки, котрі явно призначалися для певного адресата у Римі.
Комісія, яку ви скликали для розгляду діяльності голови кафедри анатомії, автора «De rе anatomica», хірурга Матео Ренальдо Колона з Університету, який ви очолюєте, ознайомилася зі звітами, показаннями свідків та заявами обох сторін.
Комісія не спромоглася збагнути причину ворожого ставлення, яке ви маєте до вашого працівника, а також розібратися у суперечностях, які є у ваших лютих міркуваннях, якщо тільки лють та міркування можна ставити поряд. Синьйоре декан, стосовно ваших оцінок та звинувачень, які ви висунули проти «De rе anatomica», а надто розділу XVII, — то у цьому ми лише покладаємося на вашу думку, адже, як ви стверджували, «праця просувалася під вашим “невсипущим наглядом”».