— Ну, зі мною ще отак... Як із хлопчиськом...
Ми, розуміючи ситуацію, в якій опинилися, попросили дозволу вийти. Через кілька годин стало відомо, що відбулося засідання Військової Ради, на якому вирішено не приймати присяги на вірність народові України, доки керівники України і Росії не домовляться остаточно, кому ж має належати Чорноморський флот.
На жаль, історія знову повторилася.
Весною 1918 року розвалилася Російська iмперiя. Чорноморський флот мав близько 400 бойових кораблів усіх класів та допоміжних суден. Проте основні події розгорталися навколо найсучасніших на той час 35 кораблів. У квітні 1918 року, побоюючись, що уряд української Центральної Ради, який був союзником кайзерівської Німеччини, візьме під свою юрисдикцію кораблі, російська Рада Народних Комiсарів наказала флотові 23 квітня залишити Головну базу в Севастополі й перебазуватися до Новоросійська.
Сім днів на флоті в усіх частинах і на кораблях точилися дебати: залишитись у Севастополі і стати на бік Центральної Ради, піднявши жовто-голубі прапори, чи йти до Новоросійська. 29 квітня 1918 року в Севастополі на нараді представників Чорноморського флоту було ухвалено рішення: розпорядження російського уряду не виконувати, флот передати українській Центральній Раді. Тоді командувач Чорноморського флоту віце-адмірал М. Саблiн, на відміну від адмірала І. Касатонова, віддав наказ підняти на кораблях прапори Центральної Ради. В радіограмі, надісланій до Києва, він повідомив, що флот і Севастопольська фортеця підняли українські прапори.
Але того ж дня ввечері представники російських полiтичних партій, насамперед більшовики, вирішили розколоти Чорноморський флот. Керуючись амбіціями та ворожим ставленням до Центральної Ради, вони повідомили морякам кораблів, де більшовицька пропаганда найпомітніше позначилася на настроях матросів, що Центральної Ради, якій передали флот, не існує. Дійсно, 29 квітня в Києві відбувся не без допомоги німецьких окупаційних військ державний переворот, внаслідок якого було скасовано владу Центральної Ради. До влади прийшов гетьман України генерал-лейтенант російської армії Павло Скоропадський — нащадок гетьмана Iвана Скоропадського.
Новий правитель України був популярним, адже він обирався з’їздом хліборобів і робив усе, щоб зібрати сили, спроможні захистити від ворожих посягань на Українську державу.
29 квітня, ввечері, в Севастополі знову провели збори, де було ухвалено нове рішення — Українському урядові не підпорядковуватися.
Але вернімося знову до січня 1992 року. Після рішення Військової ради про те, що українська присяга не буде прийматися, адмiрала Iгоря Касатонова викликали до Москви, де його остаточно “просвітили” і “скерували на шлях iстинний”, розвіяли його сумніви щодо того, кому служити. Тоді ми ще не знали, ким виявиться Касатонов для України, яким ненависником усього українського стане, яким лютим душителем усіляких спроб будь-кого з офіцерів чи мічманів присягнути Україні. А з тими, хто все-таки складе присягу на вірність народові України, розправиться всіма можливими і неможливими способами. А головне, обстоюючи єдність флоту, заб’є зухвало та брутально клин між тими, хто склав присягу, й тими, хто ще не зробив свого вибору і чекав політичних рішень.
У ті дні багато писали про командувача ЧФ, писали по-різному, але вже тоді було зрозуміло — це розумний, хитрий, що мужніє на очах, полiтик. Безперечний талант організатора, сильна воля дали йому змогу розгорнути в ті дні таку антиукраїнську кампанію, що її наслідки вражали навіть його самого. Недооцінювати таку людину не можна було, однак у Мiнiстерстві оборони, а потім і в керівництві України це зрозуміли з великим запізненням. Вочевидь, лише після того, як про нього сказала своє слово преса.
Те, що зробила преса, сам адмірал Касатонов зрозумів не відразу. Мало кому до того часу відомий командувач Чорноморського флоту за рейтингом популярностi в ті дні потрапив до першої десятки. Адмірал спочатку обстоював флот, який мав би служити Співдружності. А московська преса остаточно розставила акценти. Коли над її матеріалами з’явився заголовок “З нами Бог і Андріївський прапор”, вона зробила його російським адміралом.