Субота хотів щось запитати, але не встиг.
Раптово залунала звідусюди музика — нахабна, паскудна, як у найгіршому шинку. Ноти плуталися, гриміли, ритм змінювався через такт, у мелодії вчувалося то верескливе жіноче голосіння, то довірливий басок, то веселі загрозливі вигуки.
Почувши знайоме, гості за столами почали притупувати, підспівувати, рухати стегнами, плескати в лад. Музика тим часом ставала все гучнішою, все вульгарнішою, і цього вже ніхто не міг витримати: зриваючи з угодованих тілес піджаки, задираючи вечірні сукні вище колін, перекидаючи стільці, вибрана публіка танцювала, б’ючи в паркет міцними підборами, гейкаючи, перекидаючись жартівливими лайками.
Двійко струнких офіціанток скинули свої тугі червоні сукні, залишившись у вузьких зміїних смужках матерії на стегнах, і закрутилися навколо жердини, встановленої невідомо ким просто на естраді. Музика задзвеніла, гримнула, ахнула, полетіла слідом за ними — підкоряючись і водночас немовби підштовхуючи. Публіка загоготіла, повалила ближче роздивитись у подробицях, насолодитися прекрасним. Тут же двоє офіціантів скинули тісні фраки, залишившись у жилетках на голих м’язистих тілах, і почали підтанцьовувати, напружуючи тугі біцепси, млосно усміхаючись і доводячи до шалу слабку стать і людей місячного сяйва.
До Діани вертким бісом підскочив Леонард, знову в легковажному фраку, затупотів лакованими бальними черевичками, склав губки курячою гузкою, затуркотів:
— Принцесо… Уна данца! Публіка жадає! Тільки вас і чекають. Пер кортезіа![10] Благаємо! Один-єдиний танець! Припадаємо до ніг, цілуємо порох біля ваших ніг і все таке інше!..
Діана кинула швидкий погляд на князя, той смикнув кутиком рота, нахилив голову. Вона скинула підборіддя, повернулася до Суботи і мовила з гіркотою:
— На брудершафт!
Вино в її келиху зблиснуло тьмяним рубіном, закипіло, хлюпнуло в келих Суботи.
— На брудершафт, — повторив він онімілими губами.
Очі її виявилися зовсім поруч, палаючи легким полум’ям, сяяли, зачаровували. Їхні руки сплелися, він потягнувся до неї, торкнувся губами, забув себе, побачив тільки, як вона тут же віддалилася на нескінченну відстань, на мільйони кілометрів, але на його губах усе ще палав, пощипував солодкий поцілунок. Чи це був смак вина, а чи її вуст, рожевих, ніжних.
Усе закрутилося навколо, затремтіло, взялося кольоровими плямами, вигнулось веселкою, попливло. В очі впали гості, що звивалися в танці гігантськими хмільними черв’яками. Замерехтіла поблизу худорлява платинова дівчина зі сліпучо маленькими грудьми. Якийсь солідний пан підняв зелений келих. Упав поряд військовий з великими зірками… Обличчя, розпливаючись і розтоплюючись, помалу перетворилися на свинячі морди, зарохкали, заверещали, пішли колесом, навколо замиготіли роги й хвости, зацокотіли копита, твердим лускатим панциром вкрилися піджаки і голі спини, рухаючись назад, у морок часів, до кільчастих, вусоногих, найпростіших…
«Що вона домішала до вина?» — тільки й устиг подумати Субота, сповзаючи з крісла, і впав на холодну кам’яну підлогу, боляче приклавшись вилицею. Страхітливі пики, всі до одної, обернулися до нього, дивлячись мовчки, моторошно. Наостанок Діана схилилася, погладила його по голові, торкнулася губами лоба.
Від цього поцілунку він провалився у віковічну темряву і вже не бачив, як двоє чорних мовчки попрямували до його бездиханного тіла, підняли і потягли геть, — треба думати, туди, де немає ні хвороб, ні печалі, ні зітхань…
Глава 11
Антоній
Але життя нескінче-е-енне! — трепетним козячим тенорком пробелькотів старий паламар. — Господи помилуй, Господи помилуй, Господи поми-и-илуй!..
Антоній нікого не відспівував — по-перше, не за чином, по-друге — співав суто для бадьорості духу. Дух цей, безсмертний нібито, геть був занепав, коли стало ясно, що панотець Михайло і його супутниця, добра Катерина, рушили-таки в далеку дорогу, в сатанинську Московію.
Ви що хочете думайте, а не міг дячок просто так узяти й кинути їх напризволяще. Вони ж як діти малі, будь-хто образити може. Ну куди вони без Антонія? У такій справі потрібний чоловік досвідчений, позитивний, який знає місцевість і публіку, який навіть самому чортові втре носа — особливо за нинішнього часу розрухи й розбрату.