— Розмовляєш китайською? — суворо запитав його бомж.
— Трохи, — відповів Борис.
Китайською він дійсно розмовляв лише трохи, інша річ — японська. Але від японців, на жаль, користі тепер мало. Стародавні знання, на які, як на гачок, ловили вони колись багатих американців, утрачені безповоротно, як і самі носії цих знань. Навіть рядові самураї давно пішли в небуття, не кажучи вже про синобі, які вічно ховаються, і буйних старців ямабусі.[13]
Натомість у Китаї ще водилися посвячені майстри-даоцзя, дивні, майже всемогутні. Правда, більшість даосів були шахраями і частіше за все своє сумнівне ремесло поєднували з посадою штатного інформатора. Але були серед них і справжні чарівники — читали думки, ходили по воді, виробляли пігулки безсмертя.
Не всі в них вірили, звичайно, але були неспростовні докази. Зовсім нещодавно у віці ста вісімнадцяти років помер визначний даоський майстер Люй Цзицзянь. Не безсмертя, звичайно, але теж неабищо. Знайомі китайці натяками давали зрозуміти, що взагалі-то міг би й не помирати, жив би далі…
— Але якщо міг, чому все-таки помер? — допитувався Борис.
— Сподобалось, — загадково відповідали китайці.
Борис був людиною освіченою, розумів, що ні за які гроші ніхто не зробить його безсмертним — сянем, хай він хоч тричі іноземець. Свідчення того — сумна історія імператора Цинь Шихуана, який мріяв стати безсмертним і зібрав для цього з усієї країни найспритніших даосів. Що ж зробили даоси, удвічі хитріші за пересічних китайців? Обпоїли імператора ртуттю, прокляли й поховали невідомо де — кажуть, в озері з тієї ж ртуті. Відтоді всі знають: якщо відшукати й потривожити його могилу, почнеться світова війна, ще більш ядерна за ту, яка вибухнула, коли викопали кістки Тамерлана.[14]
Але Борис не збирався нікого відкопувати, хоча східну історію любив пристрасно, а знайти поховання стародавнього тирана було все одно що відшукати нову Трою. Але китайська влада до розкопок нікого не підпускала: досить із вас, чужинці, глиняних воїнів Цинь Шихуана, а його тлінні кістки — внутрішня китайська справа.
Ну а якщо так, то він, Борис, у все це не втручається. Йому, власне, крім гарного лаоського вчителя, ніхто й не потрібен. А навіщо йому даоський вчитель? — запитали б у компетентних органах з притаманною їм цікавістю. Навіщо йому взагалі ці вчителі — з імбиром він, чи що, смажити їх збирається?
Ні, не з імбиром, шановні. І навіть не методом ґаньшао,[15] як із рибами чинять. Відверто відповісти на це запитання не так просто, як може видатися людині, далекій від кулінарії.
Річ у тім, що Борис наближався до шістдесятиріччя. Напередодні цієї дати слід підбивати попередні підсумки. У нього було все або майже все. Нерухомість у кількох країнах. Гроші — якщо подумати, досить пристойні. І навіть слава — якщо придивитися, майже світова. Але тіло починало потроху зраджувати, подавати таємні знаки, що воно вже не те, як сорок років тому, і навіть не те, як двадцять. Звичайно, за наявності грошей можна вилікуватися майже від будь-якої хвороби, навіть старості. В арсеналі західної медицини будь-які засоби є — від стовбурових клітин до пересадки старої голови на нове молоде тіло.
Але всі ці методи не годилися для Бориса. Не те щоб він безсмертям душі переймався, однак неписані правила шляхетного мужа-цзюньцзи та давньоримський кодекс віртус не передбачали такого розвитку подій. Та й, зрештою, не в безсмерті річ, як ми вже переконалися. Борис був людиною допитливою від природи, а даосизм ховав стільки таємниць, скільки не набереться, мабуть, у всіх інших релігійних та філософських вченнях разом узятих. Весь він пов’язаний з містикою, тобто з тим, що зазвичай не можна розгледіти, з тим, що стоїть за очевидними законами природи. Саме ці таємниці — віковічні, нерозкриті — хвилювали і збуджували Бориса.
Тому в зрілому вже віці він і почав вивчати путунхуа[16] — всіма іншими мовами вперті китайці навідріз відмовлялися говорити. Між тим з’ясувалося, що прізвище його, Чилінін, записане відповідними ієрогліфами, перекладається як «завзятий лісовий парубок» або просто «розбійник». Це і здивувало Бориса, і злегка полестило йому. Людина книжна, інтелігентна, він не вважав себе сміливцем. Щоправда, не раз письменники брали відчайдушні прізвиська та псевдоніми. А тут обійшлося навіть без псевдоніма, просто слід було прочитати прізвище китайською.
Порадившись із обізнаними людьми, Борис почав займатися з учителем Ді. Той, щоправда, не був даосом, однак славився як майстер сін’іцюань і баґуачжан. Ці стилі, особливо баґуачжан, були відомі своїми оздоровчими властивостями. До того ж, майстер Ді мав солідний досвід викладання ушу іноземцям…
14
Гробницю Тамерлана розкрила в ніч на 20 червня 1941 року експедиція, в якій брали участь кілька відомих радянських учених, серед них — сходознавець А. Семенов антрополог М. Герасимов. До складу експедиції також входив таджицький письменник С. Айні.
16
Офіційна мова Китайської Народної Республіки, Тайваню й Сінгапуру, яка має загальноприйняті норми вимови.